Вирішила приїхати в Меджугор’є саме у місяць, що присвячений Богородиці. Я тут була уже багато разів, але тільки тепер збагнула, що я, мов той студент, який здав екзамени і після сесії приїхав додому, до мами. А мама з нетерпінням чекає на свою дитину – приготувала вечерю, постелила постіль для свого втомленого мандрівника. І от ми з мамою сядемо і будемо говорити, говорити, говорити – про життя, про те, як я пережила цей рік. І я запитаю:"Як Ти, Матусю? Чи Ти задоволена мною? Радієш за мене чи, може, стурбована?” А Вона хоче все знати про мене – всю мою радість і печаль, розчарування і надії. Вона слухає і розуміє, підбадьорює і повчає. У Неї Своя школа – а це школа Любові, в якій Вона говорить тільки про одне, але найважливіше – про Свого Сина Ісуса, Бога, Який нас створив і не хоче втратити.
У багатьох посланнях Богородиця кличе нас піти на природу. Аби дивитися і вчитися. Так я і чиню. Сідаю біля Блакитного Хреста і раптом бачу: все хоче жити! Все розкривається і прагне до сонця, все дихає і радіє. Ось, з-під каменя пробивається біленька квіточка і наче говорить: "Дозвольте і мені! І я тут! Я теж хочу цвісти”. А неподалік – гранатове дерево в червоному цвітінні, яке восени дасть свої плоди. Все радіє і дякує, що їм дозволено бути тут і приносити нам радість. І в мені також зародилося життя – радість і вдячність за те, що я теж можу перебувати у цьому місці. Саме тут я навчилася знаходити радість у найменшому. Я зрозуміла: для того, аби бути щасливою, потрібно зовсім небагато.
У травні Меджугор’є усе в квітах: троянди, лілії, маки, кущі жасмину… Такі різні – і такі прекрасні! Точнісінько, як і ми, люди, – дехто, мов троянда, дехто, мов мак, а дехто, мов кактус… А Богородиця в посланнях мовила: "Ви всі дорогоцінні” – хтось, як троянда, хтось, як мак, а хтось, як кактус…
Невдовзі я повернуся до свого міста, і знову почнеться рутина, але я буду згадувати ці дні, проведені в горах, буду згадувати святі Меси і прекрасні Адорації. Я знаю, що моє земне життя – то лише мить Вічності. І я знаю, що бажаю всіма думками і серцем звернутися до Бога, щоб не бути, наче порох, сухою і безплідною, але щоб уподібнитися дощеві, який впродовж минулих місяців зрошував і освіжав це місце. Прагну щоб моя любов і молитва приносили плоди, допомагаючи зробити цей світ хоч трошки добрішим.
Інга, Латвія
