У травні 2022 року відбувся семінар «Піст. Молитва. Тиша», у якому взяли участь учасники з Литви, України та Росії.На початку семінару лектор о. Марінко Шакота наголосив, наскільки важливим у духовному житті є відновити відносини зі Святим Духом, що це є найпершою основою для росту нашої душі й руху в правильному напрямку…
Одна з учасниць поділилася пережитим: «Під час конференції та молитви, якою всі спільно молилися до Святого Духа, я зрозуміла, як мені в житті бракує живих відносин із Ним. У мене дуже близькі відносини з Ісусом і Богородицею, які поглиблюються, а Святий Дух завжди був ніби збоку, і я усвідомила, що саме Він тепер мені потрібен і може допомогти. Для мене це було дуже сильним моментом – я зрозуміла, куди мені рухатися… Також важливим для мене був досвід запрошення Марії в ситуації, у яких розпізнаю, що за дух діє – і в цьому мені допомогли слова «Там, де Марія – там завжди є Святий Дух». Також найбільше до мене в часі семінару промовив сам факт мого терпіння: фізична слабкість і випробування як наслідок посту, які я почала проживати в часі реколекцій, – і я отримала силу продовжувати й прийняти це терпіння саме під час Хресної дороги, яку проходила з групою на г. Кріжевац. Там я почула слова, наскільки цінною для Богородиці є жертва терпіння, з’єднана з терпінням Ісуса».
Теми семінару стали важливими й актуальними для багатьох учасників. О. Марінко наголосив: важливо бути уважним до того, що приймаємо у своє серце, оскільки це і є та пожива, якою ми живимо нашу душу і яка впливає на нас. У темі про прийняття хреста одна з учасниць віднайшла ліки для своєї душі через зрозуміння того, що це прийняття дає справжню свободу її серцю: «…На семінарі через прийняття труднощів, які несу у своїй сім’ї, у моє серце повернулися мир і радість. Тут я зрозуміла, що маю відновити любов до свого чоловіка, оскільки він є найближчим моїм ближнім, він представляє Ісуса в нашій домашній церкві. На семінарі я побачила, що не вмію його любити. Також повертаюся додому з тим, що маю більше працювати над своїм серцем: більше делікатності, більше порозуміння й прийняття для тих, хто є близько біля мене».
Один зі священників, що брали участь у цих реколекціях, зазначив: «Під час семінару я зрозумів, що вся моя проблема знаходиться в межах, які називаються любов’ю. Найбільше мене зворушили слова «Де немає любові – там немає життя…» – і в цій точці я заново відкрив Ісуса як Любов; зрозумів, що часто без Любові я є фарисеєм, осуджую й не приймаю інших… Також повертаюся додому з тим, аби якомога більше поклонятися Пресвятим Дарам – правдивій Любові!»
Учасниця з Литви згадує: «Під час поїздки в мене виникло бажання присвятити її всю, усі молитви, Причастя для Марії – за здійснення намірів Богородиці й висловити Їй велику подяку, оскільки Вона мені дуже допомогла. Також близько трьох років я присвячувала молитву Розарію за здійснення намірів Марії».
Учасниця з Росії ділиться враженнями про поїздку так: «Приїхала сюди з великим болем і смутком; через війну моє серце було глибоко зранене. Основним моїм наміренням було молитися в інтенції закінчення війни. І вже в перших днях семінару я прожила живу Божу Любов і любов Марії, відчула, як замість тривоги й переживань моє серце омивалося благодатним бальзамом миру та надії, з якими і повертаюся додому…»
З великою вдячністю можна відзначити те, як під час семінару з дня на день переображувалися обличчя учасників: спершу переповнені смутком, ранами, тривогою, болем і сльозами, вони наповнювалися миром, світлом, надією. Усі учасники наприкінці семінару зауважили, що саме те, що їх роз’єднувало спочатку, – а це мова, різниця культур і літургійних обрядів, – стало точкою, у якій група об’єдналася в одну велику родину…
