У юдаїзмі й християнстві піст, молитву й діла милосердя нерідко згадують
разом. Однак, будучи нарівні з постом і
ділами милосердя, молитва не являє собою чогось автономного в стосунку до них,
а радше те, що їх зв’язує зсередини. Найбільш повно молитву можна зрозуміти якраз
у її взаємозв’язку
з постом. Навіть якщо коротко розглянути, як сприймають і визначають молитву,
ми побачимо, що найбільшу увагу звертають при цьому - і це нормально - на стан
серця й душі, тіло ж - як фактор у молитві або можливе її вираження -
враховують менше.
Відповідь на питання, що таке молитва, можна знайти в Катехизмі Католицької Церкви, частково у визначеннях св. Терези від Дитятка Ісуса: «Для мене молитва - це порив серця, це простий погляд, звернений до неба, це крик вдячності і любові - як у випробуванні, так і в радості»; і св. Івана Дамаскина: «Молитва є восходженням душі до Бога або прохання до Бога про відповідні блага».
Таким чином, бесіда з Богом трактується переважно як духовний акт. Однак існують підходи й досвід, коли в молитві бере участь також і тіло, а не тільки думка, слово або духовні дії. Тіло й рухи, які супроводжують слово, співдіють молитві, вона досягає повноти свого вираження й легше охоплює всю людину.
Єдність тіла й душі проявляється саме в молитві й у пості. Тілесний піст доповнює молитву. Той, хто постить, краще молиться, а той, хто молиться, легше постить. Тим самим молитва не обмежується лише молитвослів’ям, а й охоплює всю людську істоту. Завдяки тілесному постові людина визнає перед Богом і людьми, що не здатна існувати сама й потребує допомоги. І, постячи, людина легше переживає цю свою неміч, тому що в тілесному пості душа більш відкрита Богові. Без посту наше молитовне слово молитви не має правдивої основи. У Старому Завіті віруючі постили й молилися як поодинці, так і групами в найрізноманітніших життєвих ситуаціях та завжди отримували допомогу (див. Ез. 8:21-23; 2 Цар. 20:12). Ісус надавав посту й молитві особливе значення, надто в боротьбі з темними духами (див. Мр. 9:29). Така ж практика існує й у церковній традиції - і найбільш помітно це в правилах всіх чернечих орденів та спільнот. Св. Бернард так пише про співвідношення посту й молитви:
«Скажу вам дещо, що ви легко зрозумієте й що, якщо не помиляюся, ви нерідко відчували: піст надає стійкості молитві й робить її палкішою… У молитві набувають сили для посту, а в пості - благодать молитви. Піст укріплює молитву, а молитва укріплює піст та приносить його Господеві».
Це досить зрозуміло, якщо прийняти до уваги, що з допомогою посту люди стають більш глубокими, відкритими Богові й духовній реальності. І з тієї ж причини піст пов’язаний із Євхаристією: обмежуючи себе й живучи деякий час на хлібі, людина готується до зустрічі з хлібом Божественним. У цьому зв’язку з Євхаристією, найвищою зустріччю з Богом, особливо явно проявляється, наскільки позитивне значення має піст і наскільки сприяє виконанню основної мети молитви - зустрічі всієї людської істоти з Богом, Спасителем.
Ганді, сьогодні багатьом відомий, як людина, яка вміла постити і молитися. Він говорив: «Моя релігія вчить, що в будь-якій біді, яку не можеш змінити, потрібно молитися і постити!» Хоча не секрет, що Ганді постив і молився з політичними намірами, він глибоко вірив, що тільки Бог через піст і молитву може змінити людські серця і думки; що за допомогою посту і молитви очищається і звільняється від провин людське нутро; і що піст - це одночасно і прояв солідарності з людьми, які страждають.
Зі сказаного можна зробити висновок, що піст і молитва за своєю суттю нероздільні, як нероздільна і людина - єдине ціле, що складається з духу, душі і тіла.
Взято з газети Світло Марії
