Свята Тереза з Калькутти в промові з нагоди вручення їй Нобелівської премії миру в Осло 1979 року сказала: «Бог – друг тиші. Дерева, квіти й трави спонукають до тиші. Подивіться на зорі, місяць та сонце, як вони рухаються в тиші…»
Правдиві питання цього життя постають перед нами в тиші. Кров тече у венах безшумно, також і биття серця можна почути тільки в тиші. Світ же, можливо, ще ніколи не був так насичений шумом, звуками, як сьогодні.
Технологічна цивілізація принесла з собою чимало вигод, але й не менше шкоди: темп життя, який убиває нас, гул, що не дає спокою й заглушує серце. Сучасна людина відчайдушно потребує тиші, але так тяжко віднаходить її. Одні настільки відвикли від тиші, що більше не шукають; для багатьох тиша радше тягар, аніж визволення, позаяк вона вводить нас у простір мовчання – а там, у мовчанні, людина зустрічається сама з собою. Та саме це якраз непросто й багато чого вимагає від нас.
Властивості нашого часу – безперервний біг і коротка пам’ять. Нам краще все життя бігти від себе, чим віддатися цілющій силі тиші. Потік слів, надто голосна музика, дорожні затори – усе це надає нам такого собі «спокою», але тільки на поверхні; дає відчуття, що ми не одні й довкола нас пульсує життя, та водночас відхиляє від справжнього життя, тому що життя – у глибині нашої сутності, у тому обширі серця, яке живиться тишею та мовчанням.
Усамітнення – така повнота, у якій людина виявляє, що вона не одна...
І Божа Матір кличе нас – не тільки в цьому посланні, але багато разів протягом усіх років Своїх об’явлень: «Дорогі діти, вирішіть присвятити час лише зустрічі з Богом у тиші. Залишайтеся в тиші серця з Ісусом, щоб Він Своєю любов’ю міняв і преображав ваc. Навертайтеся, дітоньки, і схиліть коліна в тиші вашого серця. Нехай вам у тиші Святий Дух говорить, і дозвольте Йому навертати та перемінювати вас. І ви, які далекі від молитви, наверніться, і в тиші свого серця шукайте спасіння своєї душі й живіть її молитвою».
Сучасна людина задихається в шумі, гулі, надлишку слів та образів. Вона глухне до поклику тиші, відступає перед її голосом. Усамітнення для неї – синонім самотності, а не час, коли можна найбільш інтенсивно пережити зустріч із самим собою. Але усамітнення – не те саме, що самотність. Самотність тяжка, неплідна, це стан, коли людина відділена від інших, залишена сама на себе, без стосунків та спілкування. Усамітнення ж – дещо інше. Воно необхідне нам. Це дорогоцінний час перебування з собою і Богом. Усамітнення – така повнота, у якій людина виявляє, що вона не одна. У такім усамітненні вона й зустрічає особистого Бога.
Людина, якщо вдуматися, живе сама, приймає рішення сама, створює своє життя сама й помирає сама. Інші люди можуть у чомусь допомогти, але в кінцевому підсумку я сам – той, хто опиняється перед своїм Богом. У цьому розуміння кожна людина – одна, сама з собою. Це та особливість, яка дана нам у дар, щоб будувати себе й відтак іти назустріч іншим.
Ми знаємо, що в Ісуса були моменти усамітнення, зустрічі з Отцем. Лише після таких зустрічей і молитви Він виходив назустріч людям – і ніс їм Бога, життя, здоров’я, звільнення.
Найдімо й ми час для зустрічі з самими собою та з Богом – тим єдиним, хто може заповнити наше серце та подарувати нашому життю сенс.
Молитва:
Пресвята Діво Маріє, Мати мовчання та смирення! Ти, Яка вважала Себе простою рабою Господньою, Ти, Яка пережила на Собі Божий погляд, поведи нас шляхом смирення та вслухання в Боже слово. О Мати, Яка вміла вдумуватися й берегти в мовчанні серця всі слова та події, пов’язані з Твоїм Сином, навчи нас зустрічати Ісуса спершу у власному серці, щоб ми вміли дарувати Його людям, яких зустріли на своїй дорозі. Випроси нам мужності, щоб зустрітися з самими собою, мужності, щоб знаходити час для тиші, із якої Бог говорить до нас і зцілює наші душі та життя. Амінь.
Взято з газети Світло Марії
