Мучч. Теодота, Петра, Діонісія, Андрія й ін.
Апостол
Діян. 12, 25-13, 12
25. Варнава ж та Савло, виконавши службу й узявши з собою Йоана, прозваного Марком, повернулися з Єрусалиму. 1. Були ж в Антіохії, у Церкві, що там була, пророки й учителі як ось: Варнава, Симон, прозваний Ніґер, Лукій Киренейський, Манаен, вихований з Іродом тетрархом, і Савло. 2. Якось одного разу, коли вони служили Господеві й постили, Дух Святий промовив: «Відлучіть мені Варнаву і Савла на діло, до якого я їх покликав.» 3. Тоді вони, попостивши й помолившися, поклали на них руки і відпустили. 4. Ті ж, вислані Святим Духом, прибули в Селевкію, а звідти відпливли до Кіпру. 5. Прибувши в Саламіну, почали звіщати слово Боже в юдейських синагогах. Помічником же був при них Йоан. 6. Пройшовши увесь острів аж до Пафосу, знайшли одного чоловіка, ворожбита, ложного юдейського пророка, на ім'я Вар-Ісус, 7. який був з проконсулом Сергієм Павлом, розумною людиною. Цей, покликавши Варнаву і Савла, хотів почути слово Боже. 8. Але Елімас, ворожбит – так бо перекладається його ім'я – виступив проти них, і намагався проконсула від віри відвернути. 9. Тоді Савло, він же й Павло, повний Святого Духа, глянув на нього пильно 10. і мовив: «О повний всякого підступу і всякого лукавства, сину диявола, вороже всякої правди! Чи ж не перестанеш перекручувати прості дороги Господні? 11. Оце тепер на тобі рука Господня: ти станеш сліпим і дочасу не бачитимеш сонця.» І зараз же впала на нього темрява й морок, і він, обертаючися на всі боки, шукав, хто б його повів за руку. 12. Тоді проконсул, бачивши, що сталося, увірував, вельми здивований наукою Господньою.
Євангеліє
Йо. 8, 51-59
51. Істинно, істинно говорю вам: Хто моє слово берегтиме, повіки не побачить смерти.» 52. А юдеї йому: «Аж тепер ми збагнули, що ти таки навіжений. Авраам помер, і пророки, а ти твердиш: Хто берегтиме моє слово, той смерти не зазнає повіки. 53. Невже більший ти, ніж Авраам, наш батько, який помер? А й пророки померли. Кого ти з себе робиш?» 54. Ісус відрік: «Якщо я самого себе прославляю, слава моя – ніщо. Отець же мій, про якого кажете: Він Бог наш, – той мене прославляє. 55. Та ви його не спізнали, я ж знаю його. І коли сказав би я, що не знаю його, був би і я такий, як ви, неправдомовець. Та я його знаю і бережу його слово. 56. Авраам, ваш батько, сповнений був радощів звидіти день мій – і звидів, і втішився.» 57. Юдеї ж йому: «Ще й п'ятдесят років нема тобі, а ти Авраама бачив?» 58. І сказав їм Ісус: «Істинно, істинно кажу вам: Перше, ніж був Авраам, Я є.» 59. І вхопили каміння, щоб кинути на нього, – та Ісус перейшов посеред них і полишив храм.
