Я прийшла на семінар «Піст, молитва і тиша» з надією. Прийшла порожня, не відчуваючи близькості з Богом, ніби загубила себе. Моя молитва була дуже формальною, а Літургія — здавалося, стала звичкою. І це дуже страшно! Уже певний час я живу в Меджуґор’ї, але останнім часом не відчуваю миру. Маю чоловіка, усе гаразд, у деяких сферах свого життя я дуже щаслива, та тільки втратила мир. Завважила, що дуже багато сили та ресурсу йде на те, як себе тут знайти, що робити, і через це я стала дуже холодна та суха. Я прийшла з тим, щоб наповнити дух, душу та тіло. І розумію, що мій дух може наповнити лише Свята Меса, Адорація та щира молитва серцем.На цьому семінарі я зрозуміла, що насправді мені так мало потрібно: що тут для мене достатньо багато води й хліба. Бо тут багато Бога. Тут усе дихає Ним! Я звернула увагу, що Бог дуже часто до мене промовляє через літургійні читання на щодень. У понеділок, перший день семінару, коли ми мали Святу Месу, я відкрила читання і прочитала слова: «Брати! Ми не боржники тіла, щоби по-тілесному жити». Ці слова вразили мене прямо в серце. І далі: «Бо якщо живете по-тілесному, то маєте померти; якщо ж Духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити. Адже всі, яких веде Божий Дух, — сини Божі. Тому що ви не одержали духа рабства знову бути у страхові, але одержали Духа синівства, яким кличемо: «Авва, Отче!» Ці слова мене дуже торкнули. А потім — псалом: «Повстає Бог, і Його вороги розбіглись, — і втікають Його ненависники від Його обличчя. Праведники радітимуть». І тут же — читання з Євангелія: як Ісус зцілив жінку, яка 18 років нездужала, була скорчена й не могла випростатись. Ісус її побачив, покликав і сказав: «Жінко, ти звільнена від своєї недуги». Він поклав на неї руки — і та враз випросталася, і стала прославляти Бога.
І так я відчула себе тією жінкою, яка випросталась. Але це ще не все. Наступного дня — у читанні ми почули: «Ви більше не чужі й не захожі, а співгромадяни святих». І знову Євангеліє: «Ісус проповідував, і багато людей з Тира й Сидона посходилися послухати Його й зцілитися від своїх недуг, а також ті, хто страждав від нечистих духів, – і оздоровлялися. І кожний натовп намагався доторкнутися до Нього, бо з Нього виходила сила й оздоровляла всіх».
І для мене це було так глибоко — що я можу торкнутись Ісуса, можу торкнутись Його на Адорації, можу прийти до Нього, слухати Його — і можу оздоровитись.
На третій день у мене почали з’являтись сумніви. Розпочалась внутрішня боротьба. І саме того дня було читання: «Дух допомагає нам у наших немочах, адже не знаємо, за що і як маємо молитися, але сам Дух заступається за нас невимовними зітханнями». І далі: «Кого ж покликав, тих і оправдав». А в Євангелії чула: «Силкуйтесь увійти через вузькі двері, бо багато хто, кажу вам, буде намагатися ввійти, та не зможе. Й почнете стукати у двері, кажучи: “Господи, відчини нам!” А Він у відповідь скаже вам: “Я не знаю вас, звідки ви є!”». І мене це дуже заболіло.
Я почала згадувати свої помилки з минулого, у голові крутились різні думки — що Ісус, можливо, одного разу скаже, що не знає мене… І цілий день я ходила з цим болем у серці.
Потім почала молитись серцем: «Я не відчуваю Твоєї присутності, Господи. Не хочу жити емоціями, але хочу переживати Тебе. Хочу бути близько до Тебе, навіть коли не відчуваю». І душа моя просто кричала до Бога.
Я свідомо не записувалась на нічну Адорацію, сказавши: «Боже, я хочу, щоб Ти мене сам пробудив, коли Ти хочеш, щоб я прийшла до Тебе». І щодня я прокидалась о 3:00, о 3:15, о 3:20 — і Він кликав мене, щоб я була з Ним. Для мене це було глибоке пережиття. Я зрозуміла: Ісус хоче мене бачити, хоче, щоб я приходила до Нього, і саме цей час Він готує для нас.
Наступного дня, коли я знову переживала страх, що не увійду в Царство Боже, я пішла до сповіді. І там знову почула: «Я люблю тебе. Ти — моя улюблена». І ці слова торкнулись мене, як уперше. Наче я знову вперше почула: «Ти — улюблена».
У четвер було читання: «Якщо Бог за нас, то хто проти нас? Той, хто свого Сина не пощадив, а видав Його за нас усіх, то хіба разом з Ним не подарує нам і всього?» І я зрозуміла, що всі звинувачення — це не від Бога. Бо ми перемагаємо завдяки Тому, хто нас полюбив.
Ні смерть, ні життя, ні ангели, ні сили, ні теперішнє, ні майбутнє, ні висота, ні глибина — ніщо не може відлучити нас від Божої любові. Я відчула, як Ісус зцілює моє серце.
У псалмі того дня ми читали: «Спаси мене, адже я бідний і вбогий». І моє серце кричало: «Допоможи мені, мій Боже!» А в Євангелії знову: «Ось Я виганяю бісів і приношу зцілення сьогодні й завтра».
На нічній Адорації я переживала неймовірну близькість Ісуса. Відчувала, що Він споглядає на мене, що я хочу бути з Ним у Гетсиманському саду, хочу розділити Його страждання. Моє серце прагне бути з Ним, хоч тіло ослаблене, але дух — сильний.
У п’ятницю мене торкнули слова Псалма: «Дає мир твоїм границям і наповняє тебе достатком пшениці». А в Євангелії Ісус зцілює чоловіка, хворого на водянку. Він просто доторкнувся до нього, оздоровив і відпустив. І я відчула, що Він доторкається до мене, оздоровлює і відпускає. Мене також дуже торкнули слова священника під час лекції. Було відчуття, що я просто сиджу в ногах Ісуса і слухаю. Він говорив прості речі, але водночас такі глибинні, що моєму розуму їх не осягнути. Це треба пережити серцем.
Піст для мене став великим благословенням. Мені було легко постити — дім, де ми були, наповнений духом молитви і тиші. Я зрозуміла: важливо бути, а не мати.
Піст допоміг мені побачити інакше. Як сказав священник: «Піст налагоджує твої стосунки з Богом, потім із собою, а потім із ближніми». Я справді відчула, що під час посту відкривається небо. Я навчилась не шукати легкого шляху, бо, шукаючи його, я відкидала хрест — а з ним і те зцілення, яке Бог хоче мені дати.
Тому я молю Бога, щоб дати мені сили витримати в доброму й через піст перемагати свою духовну боротьбу.
Мене торкнули слова: «Де є повнота — там нічого не бракує». Коли я переживаю повноту з Ісусом — справді нічого не бракує. Амінь.
Юлія (Меджуґор’є)
