Одного літнього вечора в Меджуґор'ї, коли вже стемніло, я відчув бажання піти й помолитися біля Блакитного хреста. Коли був там, почав молитися Розарій. У цей час у мене відбувалася внутрішня розмова з Богородицею, або, точніше, я просто надокучав Їй, як мала дитина. Не знаю, що мені спало на думку тієї миті, але я почав просити Богородицю, щоб вона мені щось сказала. «Богородице, будь ласка, скажи мені щось. Будь ласка, будь ласка. Це може бути що завгодно, тільки скажи мені щось». Так я молився і надокучав Мамі. Це тривало доти, доки я не закінчив п’ятий десяток, але так і не отримав того, про що просив. Тоді я вирішив продовжувати молитися і молився наступний Розарій. І знову закінчив: «Будь ласка, будь ласка, скажи мені що-небудь, можеш навіть і насварити, тільки промов до мене». Я відчував себе трохи по-дитячому, але так приємно й весело. Сказав собі, зрештою: Богородиця каже нам бути як діти, а я і є Її дитина, тому не зупинюся, поки Вона не відповість мені. Коли закінчив останній десяток другого Розарію, затих. Перестав молитися і надокучати, просто мовчав і слухав. І через деякий час почув у своєму серці одне просте речення: «Твоя молитва є дуже важливою для Мене».Мені важко описати той момент. Одне просте речення, кілька слів, сказаних так ніжно, з такою любов’ю – вони вразили мене до глибини серця і проникли наскрізь. Ураз я зрозумів, чому Богородиця так часто закликає нас до молитви, як важливо, щоб ми молилися в Її намірах, молилися за священників, у наших сім’ях і спільнотах, а також одне за одного. Можу додати, що досі я завжди думав, що наші молитви – це крапля в морі. Але це не так. Це не крапля, це навіть не море, для Богородиці це все набагато, набагато більше, тому що кожна крапля пройде, море пройде, але всі наші молитви спрямовані до Вічності. І ці слова Богородиця з великою любов’ю промовляє до кожного з нас: «Твоя молитва є дуже важливою для Мене».
