У кожного із нас в житті є пам’ятні дати; дати, про які ти – прагнучи цього, чи ні – згадуєш і про які не в змозі забути. Кожен пережитий досвід залишає в серці людини більш або менш сильні та довготривалі сліди болю чи радості. Зрозуміло – і це природньо, що людина обрала би зустрічатися більше з радістю, ніж з болем, тому, що ми покликані до радості та створені для неї. Але, якщо покласти на одну чашу терезів пережиту радість, а на другу біль – то терези життя без сумніву схиляться в сторону страждання. Саме з ним – стражданням або болем – пов’язано в моєму житті і 15 червня 2013 року. В цей день, о 5 годині ранку, я виїжджала з Словаччини в Меджуґор’є. 
Сьогодні, оглядаючись назад, я можу сміливо сказати – «ох, цей щасливий час болю», тому що він привів мене до Життя і усвідомленню того, що в житті є найважливішим, але водночас і усвідомленню його серйозності та сенсу. В цілому, не існує якоїсь таємної формули, яка описує як шукати відносин з Богом. Але в моєму випадку це був момент відвідин болю та хреста. Саме він показує дисципліну волі, дає мені усвідомлення того, ким я є та ким можу стати в цьому житті. Він робить мене уважною та чуйною до людей, що живуть навколо мене – до їх самотності, пустоти, фізичного та духовного голоду.
НЕ БІЙМОСЯ моменту відвідин хреста та болю, тому що біль формує, він очищує нас та допомагає зрозуміти, як зробити щасливими інших та проживати життя в любові. Нехай в цьому допомагає нам молитва святого Августина «Господи, коли я повністю з’єднаюсь з тобою, ніколи вже більше не відчую ні болю, ні нещастя; моє життя оживе, тому що я буду наповнений Тобою».
Вероніка, Словаччина
Взято з газети Світло Марії
