Отримавши запрошення взяти участь у молитовній зустрічі, я серцем відчув, що цього разу обов’язково візьму в ній участь. Тим більше, що зможу привезти на зустріч свою маму, якій 92 роки і яка вже понад півроку бере участь в безперервній молитві на вервиці за плани Богородиці про мир у всьому світі. Зустріч буде саме Меджуґорська, а не Литовська тобто якщо ти не їдеш до Богородиці, Вона їде до тебе, та ще в компанії безкінечно люблячих Її апостолів (ми це відразу відчули, увійшовши в Храм Спасителя парафії йоаннітів).
Звичайно, напередодні були певні збентеження – як брати участь в молитві цілий день, коли в звичному режимі життя комерсанта для Бога знаходиш в кращому випадку годину, а молитви на вервиці ще не стали диханням життя. Як дивно Богородиця вчить перемагати наші збентеження і нерішучість – служінням ближньому, яке є проявом Любові нашого Господа. Мені довірили зустріти і розмістити одну групу з Білорусії, і це крихітне служіння зробило добру роботу. Я вже знав, що завтра разом з нами на молитовній зустрічі будуть і діти Марії з Білорусії.
І трепетні очікування виправдалися. Якщо ми планували бути разом з мамою з урахуванням її здоров’я, в кращому випадку, до обіду, то не помітили, як закінчується адорація, а на годиннику вже була 22 година. Істинно, що в присутності Ісуса і Марії час зупиняється. Я запитав маму: «Чи не втомилася вона?». І почув у відповідь: «відпочила». У мене було таке ж відчуття: Богородиця зняла груз суєти і тривог, а люблячі Її діти в музиці, піснях, свідченнях, а головне в спільній молитві зробили Їй, собі і всім нам справжнє свято. І я отримав ще один важливий для себе урок: Богородиця терпляче вчить нас. В Її школі, завдяки Її посланням і молитовним зустрічам, дається унікальний шанс навчатися Любові.
Чесловас, Вільнюс
