Безпосередньо перед Адвентом у серці нашої спільноти народилася ідея створити Пакунки любові для стражденної України. Господь послав нам добрих і щирих людей, завдяки яким ми змогли здійснити цю ініціативу. Ми побачили, що вона приносить велику радість і старшим, і молодим, і дітям. Пропонуємо вам кілька коротких свідчень про цю діяльність.
Мене звати Зузана, разом із чоловіком ми маємо трьох дітей, і вже тривалий час я носила в серці бажання зробити для Бога щось більше. Але я не знала, що саме це має бути. Згодом я отримала запрошення з Меджуґор’я — чи могли б ми з сім’єю збирати Пакунки любові в нашому гаражі для східної України. Я одразу погодилася, хоча й не уявляла, що все це включатиме. Ми розіслали плакат про цю акцію, і люди почали відгукуватися та приносити пакунки.
Особливо в серці мені залишилися багатодітні родини, які підготували чудові пакунки, пані з медичного факультету, що пожертвувала повну сумку ліків, а також спільнота «Ченаколо» з Меджуґор’я, яка приготувала пакунки з теплим одягом і продуктами. Багато людей також допомогли фінансово, що мене дуже потішило. Пакунки з усієї Словаччини ми збирали у нас вдома, і якось уночі ми знайшли гараж відчиненим – нас це дуже налякало, адже в нашому районі трапляються крадіжки. Проте Богородиця нас захистила — нічого не сталося, усе залишилося на своїх місцях. (Зузана)
Я дуже зрадів, коли ми як спільнота родин «Світла Марії» домовилися про збір Пакунків любові для України, для людей, безпосередньо уражених війною. Ще більше мене потішило те, що разом із дружиною я міг збирати пакунки по всій Словаччині нашим новим автомобілем «Мінівеном», який був вимолений у Меджуґор’ї. Радію, що він використовується для такої прекрасної Божої справи. Ми проїхали з півдня Словаччини через центр, північ аж на схід, і після кожної зустрічі з людьми, які передавали нам пакунки, ми переживали велику радість взаємодопомоги. Чудовим у цій справі було й те, що ми мали заздалегідь узгоджений час прибуття до пунктів збору протягом дня, і Богородиця так прекрасно нас вела, що всюди ми прибували хвилина в хвилину. Дякуємо Богові за всіх доброчинців, які співчувають людям у потребі, допомагають навіть попри власні фінансові труднощі та вміють ділитися. (Палі та Евічка)
Чудово подорожувати Господніми дорогами. Уся справа Пакунків любові для нужденних в Україні виникла з імпульсу відкритих сердець, які хотіли допомагати не лише словами, а й ділами. Це я відчував упродовж усієї подорожі Словаччиною, яку здійснював як «поштар любові». Для всіх нас, хто долучився, це була також жертва в різних сферах, але передусім — простягнута рука Пресвятої Діви Марії. Під час подорожі заходом і північчю Словаччини аж до сходу я відчував великий запал усіх залучених. Після кількох зупинок моя машина була повністю заповнена, і я хвилювався, що більше вже нічого не вміститься. Але Богородиця як добра Мама подбала й про це. На останній зупинці я отримав рівно стільки пакунків, скільки було потрібно, щоб заповнити останні вільні місця. Суттю всієї цієї справи, до якої нас запросила Богородиця, було відкрите серце, що має конкретну форму й здатне допомогти та потішити людей, яких ми не знаємо й ніколи не бачили. Але Господь їх знає і чує їхній крик. (Дан, поштар любові)
Я мріяла провести передадвентовий тиждень у відпускному режимі, але Богородиця бачила це інакше й прийшла з «пропозицією роботи». Ніжно — так, як лише Вона вміє — запрошує через когось загорітися Її намірами, і тоді вже неможливо сказати Їй «ні». Ідея допомоги нужденним в Україні поступово набула конкретних обрисів — форми й змісту — аж поки не виникла збірка «Пакунок любові», яка непомітно й тихо «ожила» у світі груп WhatsApp і Viber. Основою цієї збірки було ТАК кожної контактної особи, яка була готова бути (не лише) телефонним зв’язком у різних куточках Словаччини в період Адвенту. 
Серцем збірки — і видимою будівлею на земній поверхні — було, однак, ТАК усіх тих, хто втілив його в реальну допомогу, у реальний пакунок, наповнений любов’ю. У Словаччині щороку під час Адвенту відбувається кілька збірок, у тому числі загальнонаціональних, і на початках наші серця були сповнені тривоги, адже «телефони не дзвонили, а пакунки не надходили». Сьогодні я свідчу й про те, що Марія веде Свою справу, а «в період сухості» вчила нас довіряти Їй, а також закликала віддаватися, відпускати, вчитися: «Нехай мені станеться за Твоїм словом…»
В останні дні збірки ми всі, «збирачі», відчували Божий дотик — у нашій школі відведене місце для пакунків буквально заповнилося (так само й деякі інші контактні особи можуть свідчити про подібну людську щедрість), і зрештою нам знадобилися дві машини на маршруті із заходу до Кошиць, а пакунки заповнили увесь родинний гараж, який став тимчасовим «притулком» і пунктом збору, доки все не було перевезено в Україну.
Дякуємо всім людям доброї волі, що разом із нами дозволили вести себе Її закликом бути діяльними в любові… (Бібіана)
