Меджугор'є - місце молитви, миру » Медіа » Відео » Свідчення » Свідчення Маґнуса Мак Фарлейн Барроу: Їжа Марії - це плід Меджуґор’я

Свідчення Маґнуса Мак Фарлейн Барроу: Їжа Марії - це плід Меджуґор’я

  • 23 березня 2021, 09:43
Свідчення Маґнуса Мак Фарлейн Барроу: Їжа Марії - це плід Меджуґор’я
 

Магнус Мак Фарлан-Бароу був підлітком, коли вперше приїхав у Меджуґор’є. Повернувся у Шотландію із сильним бажанням втілювати послання Богородиці у життя. Коли почалася війна у колишній Югославії на початку 90-х років, Магнус привозив допомогу до Хорватії, Боснії і Герцоговини. З часом його діяльність перетворилася у  Mary’s Meals (Їжа Марії) – це організація, яка кожного дня постачає їжу у навчальні заклади для 1 677 067 дітей. «Їжа Марії» розгорнула свою діяльність у 19 різних країнах Африки, Азії, Латинської Америки, Східної Європи та Карибського регіону. Магнус Мак Фарлан-Бароу полюбляє казати, що «Їжа Марії» (назва спільноти в честь Благославенної Діви Марії) є плодом Меджуґор’є.

 Якось Магнус дивився, як сенатор Джордж Мак Говерн звертався до Сенату: «Якщо б Америка вирішила кожного дня забезпечити їжею дитину у навчальних закладах країн, які розвиваються, тоді це спрацювало б, як «план Маршала», який підняв би ці держави з межі бідності».

Тоні сказав, що коли слухав цю промову, у нього виникло прагнення, щоб хтось втілив цю ідею, назвавши її «Їжа Марії», як подарунок для Богородиці. Коли Тоні це сказав, у мене виникло дивне відчуття… Інколи, дуже складно збагнути, що говорить тобі Господь, проте, я думаю, це було відчуття, яке можна назвати «я чітко зрозумів». У нашому житті, починаючи з 1983 року до зустрічі із Едвардом, усе мало сенс. Я відчув, що Бог просто готує нас для цієї роботи.

Пам’ятаю той момент, коли вперше почув про Меджуґор’є, хоча це було у далекому 1983 році, мені було тільки 15 років. Моя сім’я снідала, а старша сестра читала газету, звичайну світську газету, і раптом сестра каже: «Тут є стаття, яка розповідає, що у Югославії є підлітки, яким з’являється Діва Марія». Ми були цілком побожною християнською сім’єю. Рік перед тим здійснили прочанську подорож до Фатіми. Я з сестрою сказали мамі і татові: «Якщо це правда, тоді, безумовно, ми повинні поїхати туди, і побачити». Саме тоді я вперше дізнався про Меджуґор’є. На наше велике здивування, батьки сказали, що на даний момент заняті, але якщо ми хочемо їхати, то можемо. Ми так і зробили.

Після закінчення Меси до нас підійшов і розмовляв з нами о. Славко, хоча тоді ми його не знали. Просто, одразу було видно, що ми не місцеві. Отець розпитав звідки ми. Його дуже здивувало, що ми з Шотландії. Поцікавився о. Славко де ми  тут проживаємо, на що ми відповіли: «Насправді, ми не знаємо ..». Він запропонував нам сім’ю своєї сестри, яка забрала нас до себе на вихідні. Це було, як благословення, ми познайомилися з цією сім’єю, навіть, з деякими візіонерами, які запросили нас до себе. Я з друзями були присутні на їх об’явленнях, хоча ми не були побожні. Ми отримали дуже, дуже багато благословінь у наш перший приїзд до Меджуґор’є.

Усі з нас повернулися додому переміненими, зовсім інакшими, аніж ми були до подорожі. З цієї першої поїздки мені найбільше запам’яталося просте прохання Нашої Богородиці поставити Бога на перше місце у нашому житті та у наших сім’ях. Пригадую, коли повернулися додому, моя мама з татом запросили священників, яким довіряли, і які влаштували нам, свого роду, допит. Священники записували нашу розмову на диктофон, стараючись вияснити своїми питаннями чи це все правда, чи можна це підтримувати.

Я пам’ятаю, як ми розмовляли про Меджуґор’є.  Думаю, наші батьки були здивовані, оскільки вони завжди заставляли нас молитися, а тут, ми повернулися і кажемо : «Знаєте, нам дійсно треба почати щодня разом молитися вервичку, постити». Ми старалися, як могли, втілити  послання Марії у своє життя, правда, мали успіх не завжди.

Невдовзі після цього, мама і тато поїхали до Меджуґор’є, отримали подібний досвід, а коли повернулися, то відчули, що Господь кличе їх перетворити наш дім, який був маленьким готелем, у католицький  центр обнови. Так і сталось. Невдовзі, вони відчинили двері  для всіх, хто хотів зайти. Люди почали приходити, пізніше наш Єпископ  поблагословив на уділення в нашому будинку Святих Таїнств Причастя . З найбільшої кімнати ми зробили капличку, яку назвали Домом молитви. Приїждали до нас люди звідусіль, щоб помолитися і провести тут свій час.

Наша сім’я мала грандіозні життєві зміни після поїздки до Меджуґор’є, ми почали жити цілком по іншому, до нас приїжджали люди з різних куточків. Тобто, наше життя кардинально змінилося.

У 1992 році я був молодим хлопцем і навчався в університеті. Навчання не йшло мені на користь. Я став розводити риб у комерційних цілях, спеціалізувався по лососях, працюючи у дуже віддалених частинах Шотландії, на вихідних я постійно зустрічався зі своїм братом за кухлем пива в нашому пабі. Якогось вечора ми переглядали стрічку новин і натрапили на повідомлення про табір для біженців, розташований недалеко від Меджуґор’є.

Ця інформація привернула нашу увагу і ми один одному сказали: «Знаєш, ми могли б хоча спробувати зробити щось, щоб допомогти людям, які там страждають».

Одразу на наступний день ми, не маючи конкретного плану дій, почали розпитувати людей, чи не могли б дати нам їжу, одяг та необхідні речі. На наше велике здивування, люди почали дарувати речі дуже щедро, а вже через три тижні хтось подарував нам вантажівку і стареньке авто Land Rover. Ми поїхали туди, наповнені подарунками, і привезли все у табір. Повернувся додому я з думкою, що зробив добру справу. Далі продовжував займатися бізнесом, проте я відкрив для себе, що Господь має щодо мене цілком інший план. Подарунки продовжували поступати, ми не могли спинити той потік людей, які привозили речі цілими машинами. У той час я молився за це, я залишив роботу, чесно кажучи, це не було для мене великою жертвою. Невеликий свій будинок я продав. 

Я почав курсувати туди і назад, невідаючи того сам, як започаткував нову подорож, яка стала роботою мого життя , а також життя багатьох інших людей. З моменту, коли привезли першу допомогу в 1992 році, і протягом наступних десять років ми працювали під назвою Шотландське Міжнародне Полегшення. Діяльність здійснювали не тільки тут у період війни, але й і в Румунії, де допомагали ВІЛ-позитивним дітям. Також, почали працювати у Західній Африці та Ліберії під час їхньої громадянської війни. Так багато різних речей, так багато різних ситуацій, без якогось сталого осередку. Через десять років у 2002 р. відбулася перша доставка, яка започаткувала назву «Їжа Марії». Того ж року у Південній Африці був жахливий голод, мільйонам людей не вистачало їжі. Тут ми виконували дуже прості термінові проєкти щодо доставки їжі у села.

Під час цієї роботи я познайомився з однією сім’єю, точніше, місцевий парафіяльний священник запросив мене піти з ним відвідати хворі сім’ї його парафії.

Перед тим, як зайти у перший дім, отець пояснив, що батько тієї сім’ї помер, а мати також зараз помирає. Коли ми увійшли в їхній будинок, Емма, мама, лежала на підлозі, біля неї були її шестеро дітей. Ми почали розмовляти. Емма сказала: «Знаєте, для мене нічого не залишилося, як молитися, щоб хтось піклувався моїми дітьми, коли я помру». Я почав говорити з її найстаршим сином Едвардом, йому було 14 років. У певний момент розмови я старався трішки пролити світла на ситуацію. Я запитав його, які в нього надії та амбіції.

Едвард відповів: «Я б хотів мати достатньо їжі, щоб поїсти, і хочу мати можливість колись піти до школи». Оце були всі амбіції цього 14-річного хлопця. Його слова стали підказкою для назви «Їжа Марії». Ми зустрічали досить багато дітей у попередні роки, які не відвідували школу із-за голоду, дітей, які працювали, жебракували, просто старалися вижити.

Проте слова Едварда виразно сформували назву «Їжа Марії», як просту відповідь для цієї ситуації: забезпечити одну добру їжу кожного дня у навчальні заклади для таких дітей, як Едвард.

2002 року ми почали годувати десь приблизно 200 дітей у Малаві. Сьогодні понад 1,5 мільйони дітей у 18 різних країнах їдять «Їжу Марії» кожного навчального дня.

До сьогодні нашим найбільшим проєктом є доставка у Малаві. Тут ми годуємо 33% дітей віку початкових класів, одночасно ми працюємо і в багатьох інших країнах, наприклад, у Південному Судані в період їхньої страшної війни; у Кенії, у далекій північній стороні Туркани, де найбільша кількість дітей, які не доїдають.

Ми перебуваємо в самих нетрях Гаїті, цих горезвісних насильницьких та глухих закутках. Ми є в Індії, працюємо з так званими «недоторканими» спільнотами Даліт. Бог продовжує провадити нас до нових місць. Буквально нещодавно ми розпочали постачання «Їжі Марії» у Мадагаскар. Це дуже особливий проєкт, оскільки тут є діти, які перебувають у в’язниці. Серед них є діти віком 9 років, тому ми налагодили партнерські відносини з організаціями, відповідальними за їхнє навчання. Проте, дана програма не спрацювала, оскільки діти є просто занадто голодні, щоб вчитися, їм хронічно не вистачає їжі. Ми приходимо, щоб подати щоденну їжу. Дані в’язниці відкрили наші очі на більші та ширші потреби Мадагаскару.

Щойно ми почали працювати у Зімбабве, також у Сирії, у Алеппо. У нас реальний заклик віднаходити місця, де сьогодні діти страждають найбільше. Меджуґор’є продовжує залишатися абсолютним центром цих красивих програм, які розвиваються по цілому світі. Це не просто історичний факт. Ми відкрили Інформаційний Центр тут, у Меджуґор’є, де прочани можуть зустрітися з «Їжею Марії». Ми не проводимо збір коштів для Меджуґор’є, а просто святкуємо разом цей плід. Ми постимо по середах і п’ятницях, запрошуємо прочан приєднатися до нас і разом постити. Місцеві жителі жертвують хліб. Також стараємось допомагати людям у подорожах, які вони здійснюють як заклик Богородиці. Проте, у світі так багато людей не їдять не тому, що вони так вирішили…

Я вже згадував, що сьогодні ми годуємо дітей у 18 різних країнах світу, ще у 16 країнах маємо інший напрямок праці. Ми створили організації «Їжа Марії» з метою збору коштів, щоб люди були більш обізнані. Більшість цих організацій утворилися людьми, які дізналися про «Їжу Марії». Існує безліч способів відповісти на заклик Нашої Богородиці, на наше запрошення сюди, очевидно, що найголовніше –  це намагатися жити цими посланнями. Ми повинні виконувати речі, які є стержнем для щоденних навернень. Коли ми розпочинаємо у цьому дусі, ми стаємо людьми, які більше люблять, яким важче буде ігнорувати той факт, що мільйони дітей по світі вмирають з голоду.

Вважаю, що «Їжа Марії» стає ще одною прекрасною нагодою бути апостолами любові, адже, Наша Богородиця продовжує запрошувати нас бути апостолами любові, чи не так? Тут є можливість відповісти Їй. У нас не потрібно бути кваліфікованими чи заможними, чи щось інше…У цьому і є велика перевага нашої організації.

Будь-хто у будь-якому положенні може стати частинкою цієї місії. Ось це мені найбільше подобається у «Їжі Марії». Нас багато, і кожний має різне життя, різні життєві ситуації, проте крокуємо разом, маючи єдину просту мету: кожного дня бачити нагодованою голодну дитину.

Більше того, у нас таке відчуття, немов, ми тільки розпочинаємо. Серйозно. Сумний факт, але на сьогодні понад 60 мільйонів дітей не вчаться із-за голоду. Буквально, кожного дня ми отримуємо запити від спільнот, від шкіл, які просять принести їм «Їжу Марії». Тому, маємо ще багато роботи.. 

Я переконаний, що не існує найменшої підстави, щоб дитина хоча б день була без їжі. Не існує жодних причин для жодної школи чекати на дітей, а потім намагатися вчитися голодними  цілий день. Насправді, я думаю, що дана праця матиме продовження і розвиватиметься, щоб охопити все більше і більше таких дітей.

Встановлювати певні часові рамки чи ставити цілі ми не можемо, оскільки так багато речей поза нашим контролем. Ми хочемо залишити простір для Духа Святого вести нас і рости в тому руслі, який Господь хоче. Ми стараємося вірити щодня, важко працюючи і вкладаючи свої таланти, але ми не уявляємо, яке буде майбутнє.

Декілька років тому я вирішив написати книжку про ці події, адже вони неймовірні. Це історія, яку я не міг би уявити. Я запримітив, що розповідаючи історії, люди отримують радість і підбадьорення. Я подумав, якщо постаратися і написати все у формі книжки, то можна було б осягнути більше людей. Процес був цікавим, для мене добрим, я зміг насправді, обміркувати усе, що Бог зробив за ці роки.

Я був дуже занятий вирішенням справ, а книжка змусила мене зупинитися, відчути вдячність і трепет від того, що Господь учинив через «Їжу Марії», тому написання книги принесло мені велике задоволення.

Я не очікував на велику кількість читачів. Було дивовижно і прекрасно, коли виявилось, що їх  багато, а книга перекладалася багатьма мовами. Я постійно отримую листи, дехто підходить до мене і розказує, як безмірно допомогла чи вплинула моя історія на їхнє життя. «Їжа Марії» розвивається добре, і спосіб, у який люди зреагували на цю книжку, змусив відчути, що я такиий маленький і покірниий. Свою організацію інколи називаємо «Гаражем, який нагодував мільйони дітей», тому що, згадуючи 1992 р., коли зі своїм братом збирав допомогу для Меджуґор’є, у мого тата був гараж. Я попросив тата: «Тату, можна позичити гараж для речей? Через тиждень звільню».

Я вже ніколи не повертав його, бо допомога продовжувала поступати, гараж став моїм офісом аж до сьогодні. Не тільки офісом, але й символом простоти, яку ми пропагуємо у «Їжі Марії». Не обходимо увагою той факт, що люди складають нам пожертви, хочуть нагодувати голодних дітей. Ми б могли придбати модні офіси чи отримувати високі зарплати, проте, існує для нас правило, що не менше 93% нашого фонду спрямовуємо виключно на проєкти. З таким завданням ми справляємось на відмінно, оскільки більшість праці виконується волонтерами.

У Малаві сьогодні задіяно 85 000 волонтерів, а це означає, що у середньому необхідно 19,50 доларів, щоб нагодувати дитину протягом навчального року. Знову ж таки, це все завдяки маленьким ділам любові усіх людей, які вкладають кошти без очікування на прибуток.

Бог учинив багато речей не лише через мене, але й через мою сім’ю. Із самого початку, як ми приїхали у Меджуґор’є, ми були групою молодих людей, які діяли як одна сім’я. Пізніше моя мама і тато дивовижно відповіли на заклик Марії, відчинивши двері нашого дому. Якщо б вони так не зробили, то б цього всього не відбулося. Завдяки групі людей, які нас знали, завдяки моїй власній сім’ї зроблена грандіозна робота…

Одним словом – це плід Меджуґор’є. Свою майбутню дружину я зустрів, доставляючи їду, ми їхали разом у Меджуґор’є грузовиком, вона стала моїм напарником-водієм, набагато вправнішим ніж я. У нас семеро дітей, зараз такий період, коли найстарші діти збираються залишити дім. Двоє найстарших тісно співпрацюють з «Їжею Марії», два останніх літа провели у Меджуґор’є в Інформаційному центрі як волонтери. Вони люблять «Їжу Марії», але й так само дуже люблять Меджуґор’є. Нам було дуже приємно таке спостерігати.


Переглядів 405
Додати коментар