Плоди Меджуґор’я в моєму житті

  • 04 червня 2021, 15:43
Уперше я приїхав до Меджуґор’я у квітні 1997 року як паломник із групою з Польщі, я був священником тільки один рік і повним скептиком щодо Меджуґор’я. Нічого особливого тоді не розгледів, нічого особливого не сталося. Але я побачив людей із вірою на обличчях, послухом до виконання послання Богородиці (заклик до посту в середу і п’ятницю, до молитви св. Розарію, до участі у св. Месі), повну церкву людей, великі черги на св. сповідь. А я просто сповідав, сповідав… Це було для мене знаком того, що тут усе-таки щось відбувається.

Після цього я став приїжджати до Меджугор’я не рідше як раз на рік. Я приїжджаю, тому що тут моя мама Марія, присутність якої я зараз так сильно відчуваю.

У 1998 році я познайомився зі спільнотою «Світло Марії» в особі її засновниці Терези Гажіової, яка дуже хотіла приїхати в Україну, щоб поширювати послання Меджуґор’я в парафіях. Отже, Тереза спочатку приїхала в місто Запоріжжя (там я служив уже третій рік) на південному сході України, а потім у Донецьк, найбільше місто на сході України, де зараз точиться війна; також відвідала ще кілька міст. Найбільше мене зворушило ставлення Терези до людей. Вона говорила з тим же завзяттям і давала свідчення як для двох присутніх людей, так і перед тисячами. Пам’ятаю, одного разу ми відвідували в лікарні одну з моїх парафіянок. У кімнаті з нею перебували ще 3 або 4 людини, і Тереза говорила з ними про Богородицю з Меджуґор’я так, як ніби перед нею стояли тисячі. Для мене це був шок.

Після цього свідчення й прикладу Терези в мені народилася упевненість у цьому місці. Я живу тим, що відбувається тут, у Меджуґор’ї й буду жити цим. Бог ставить на моєму шляху так багато людей, які живуть близько з Богородицею, і це переконує мене, що плоди тут хороші.

Зараз я вікарій у парафії, де мій настоятель отримав своє покликання до священнослужіння саме в Меджуґор’ї. Разом намагаємося жити духовністю Меджугор’я та збираємося з молитовними групами вірян.

Жителі східної України, де я спочатку служив, в основному невіруючі, можна сказати, що з одного мільйона лише 2000 віруючих усіх конфесій. А потім я задумався: навіщо я тут? У чому сенс мого служіння? І тепер через приклад Терези я знаю, що віра потрібна кожній людині, неважливо, одна вона або кілька. Я священник, і мій обов’язок – бути «добрим пастирем, який кладе життя власне за вівці!» (Цей вірш був девізом мого рукоположення на священника), пастирем який залишає 99 овець для цієї загубленої! …так що це означає, що я теж так повинен!

Після декількох поломництв у Меджуґор’є я також зрозумів, що моє народження в релігійній сім’ї, у віруючій місцевості й країні зовсім не є моєю заслугою. Це дар від Господа. Також як не є провиною тих людей, у яких немає віри, що вони виросли без релігійного виховання та прикладу. Тому моє покликання – передавати й зміцнювати їхню віру. Це усвідомлення також є плодом Меджуґор’я в моєму житті.
Отець Генріх Яворський

Переглядів 416
Додати коментар