Одна з дивовижних подій, які пророчо передували Євхаристії, – це, звичайно, манна в пустелі. У ній особливим чином проявляється і передбачається роль майбутнього хліба небесного.Життя, людське життя, багато в чому нагадує перехід через пустелю. Людина схильна до скорбот і страждань, переживає духовний і матеріальний голод та спрагу, у спокусах легко зупиняється перед перешкодами й проявляє невпевненість, утрачає сили та здається на шляху до обіцяного. Однак Бог завжди поруч і живить її. Він – Еммануїл, Бог із нами й за нас, новий хліб, хліб для життя світу.
Книга Вихід (16:1-16;35) говорить:
«З Еліму рушила вся громада синів Ізраїля й прийшла у Сін-пустиню, що між Елімом та Синаєм, у п’ятнадцятий день другого місяця після їхнього виходу з Єгипетської землі. І нарікала вся громада синів Ізраїля на Мойсея та Арона в пустині. Говорили до них сини Ізраїля: “О, коли б ми були повмирали від руки Господньої в Єгипетській землі, сидівши, було, круг казанів з м’ясом та ївши хліба досхочу! А то вивели ви нас у цю пустиню, щоб голодом поморити всю громаду”. І сказав Господь Мойсеєві: “Ось я дощем посиплю вам хліб із неба, і виходитимуть люди, і збиратимуть щодня денну пайку, щоб випробувати їх, чи ходитимуть за моїм законом, чи ні. Шостого ж дня нехай заготують, що принесли, і нехай буде вдвоє більше того, що збирають щодня”. І промовили Мойсей та Арон до всіх синів Ізраїля: “Ввечері взнаєте, що це Господь вивів вас із землі Єгипетської; а вранці побачите славу Господню, бо він почув нарікання ваші на Господа. Ми ж, що ми таке, що нарікаєте на нас?” Далі Мойсей сказав: “Побачите славу Господню, як дасть вам Господь увечері їсти м’яса, а вранці досхочу хліба, бо чув Господь нарікання ваші на нього. Ми ж, Що ми таке? Не на нас нарікання ваші, а на Господа.” Мойсей сказав Аронові: “Промов до всієї громади синів Ізраїля: Виступіть перед Господом, бо він почув ваші нарікання.” І сталось, як промовляв Арон до всієї громади синів Ізраїля, поглянули вони на пустиню і побачили славу Господню, що явилась у хмарі. Тоді Господь заговорив до Мойсея: “Чув я нарікання синів Ізраїля. Скажи їм таке: Ввечері їстимете м’ясо, а вранці насититеся досхочу хлібом, і зрозумієте, що я — Господь, Бог ваш”. І справді ввечері сталось так, що налетіли перепелиці і вкрили табір, а вранці впала роса довкола табору. Коли ж роса зникла — ось на пустині зверху щось дрібненьке, крупчасте й тоненьке, мов іній по землі. Побачили це сини Ізраїля та питають один одного: “Що це таке?” Не знали бо, що воно таке. А Мойсей сказав їм: “Це хліб, що дав Господь вам на поживу. А ось що повеліває вам Господь: Нехай кожен збирає його, скільки йому треба, омер на кожного, по числу душ ваших; кожен із вас нехай візьме для тих, що в нього в наметі”… Сини ж Ізраїля їли манну сорок років, доки не прийшли в заселену землю; їли вони манну, докіль не прийшли до границь Ханаан-землі.
Встань і їж!
Не тільки слова пророків, а й події з їхнього життя, і те, що вони переживали у своєму служінні, – послання та урок для віруючих.
Ілля відомий особливо виступами й боротьбою за єдиного Бога. Однак переживання безбожництва свого народу в якийсь момент довело його до відчаю, і він утік. У розпачі він хотів померти, оскільки життя і місія пророка стали для нього занадто важкими. Але коли він ліг під ялівцевий кущ, бажаючи померти, усе почалося наново: Бог для нього хотів не смерті, а життя і служіння. Коли Бог посилає і дає місію, Він нерідко допускає нам відчути свою слабкість, безсилля і засумніватися в собі, щоб у нашій слабкості проявилася Його сила, – саме це й сталося з Іллею. Його пробуджує ангел, він насичується хлібом і напивається водою, щоб бути спроможним продовжити далі свій шлях.
Неважко побачити, що міститься в цій пророчій події, як і те, що запропоновано [людині] в євхаристійній присутності Христа, і значення цієї присутності для людини, яка проходить пустелею життя.
У першій книзі Царів (19:1-8) написано: Ахав оповів Єзавелі все, що зробив Ілля та як він повбивав мечем усіх пророків. Тоді послала Єзавель до Іллі посланця сказати: «Нехай же й мені те боги заподіють та ще причинять, коли я завтра о цій добі не зроблю з твоїм життям те, що ти зробив із життям кожного з них.» Злякавсь Ілля, встав та й пішов звідти, щоб рятувати своє життя. Прийшов він у Версавію, що в Юдеї, і лишив там свого слугу; сам же пішов у пустиню, день ходи; прийшов та й сів під ялівцем і почав просити собі смерти, кажучи: «Буде з мене! Тепер, Господи, візьми мою душу, бо я не ліпший від моїх батьків.» Ліг він та й заснув під ялівцем. Аж ось торкнув його ангел і сказав йому: «Вставай, їж!» Дивиться він, аж у головах у нього печений на камені корж і жбан з водою. З’їв він, напився та й ліг знов спати. Та ангел Господній прийшов удруге, торкнув його й сказав: «Уставай та їж, бо далека тобі дорога.» Встав він, з’їв, напився і, підкріпившись тією їжею, йшов сорок день і сорок ночей аж до Божої Хорив-гори.
