Про Меджуґор'є я вперше почула від друга нашої родини. Це сильно мене вразило, я заглибилася в роздуми про об’явлення, почала шукати інформацію про тамтешні події, підписалася на фейсбук-групу, присвячену Меджуґор’ю. Але щоденні турботи та суєта відволікли мене, і я відклала ці роздуми на потім, заспокоюючи себе тим, що об’явлення офіційно не визнані, отже, не варто ставитися до цього серйозно.У 2024 році ми з родиною відвідали дім Діви Марії поблизу Ефесу — місце, де, за видіннями й об’явленнями німецької монахині зі стигматами Анни Катерини Еммеріх, Марія провела останні роки свого земного життя. Нам пощастило побувати в гостях у Богородиці, помолитись у тиші та спокої. Саме там я відчула Божу благодать і любов нашої Небесної Матері.
Того ж дня на мій телефон постійно почали приходити сповіщення з фейсбук-групи про Меджуґор’є. Відкривши одне з них, я прочитала, що саме в ці дні — з 15 по 24 червня — Богородиця об’являється щовечора на горі Подбрдо через візіонерів Марію та Івана. Перед об’явленням люди моляться Розарій за мир, і є можливість приєднатися до молитви та «бути присутнім» на об’явленні онлайн. Я так і зробила. Уже після першої участі в спільній молитві та об’явленні відчула в серці заклик — маю поїхати в Меджуґор’є.
Повернувшись додому, знайшла та придбала книгу сестри Еммануель «Меджуґор’є 90-х». Її прочитав також мій чоловік - після цього і він усвідомив, що ми повинні поїхати до Меджуґор’я. І ось 2 серпня ми вже були там.
Відверто кажучи, одразу після приїзду я зіткнулася з болісною ситуацією, через яку з’явилися думки, що потрібно повертатися, що нас тут не чекають, що тут немає місця для нас. Але водночас у душі лунав голос: головне — не піддатися спокусі, не поїхати, не замкнутися в собі, довіритися Господу й дозволити Богородиці вести нас. Я пішла до сповіді, і коли чекала на свою чергу, задзвонили дзвони, усі стали на коліна — це був момент об’явлення Богородиці. У цю мить я заплакала, хоча до того стримувалася. Було відчуття, що Небесна Мама мене втішає, і захотілося вилити Їй свій біль, як маленька дитина, і заспокоїтись у Її обіймах. Згодом у душі настало ніби просвітлення — для чого була дана ця ситуація. Я зрозуміла, що Господь навіть біль і смуток може обернути на добро і благословення.
Через кілька днів ми познайомилися з Катею, яка запропонувала разом нести наш російський прапор і табличку на завершення Молодіжного фестивалю в складі групи молоді з різних країн. Я молилася й просила Богородицю допомогти нам, вести нас за руку, бути поруч і не залишати. І Вона нам допомогла! Усупереч моїм страхам, коли ми того дня несли прапор і табличку, особливо перед виходом до вівтаря, до нас підходили люди з різних країн, тиснули руки, фотографувалися з нами. Усі вони були дуже доброзичливі та миролюбні. Так, були й декілька неприємних і тривожних моментів, але підтримки, любові та доброзичливості ми зустріли стільки, що на душі стало спокійно й радісно. Я зрозуміла, що в будь-якій ситуації потрібно довіряти Господу, віддавати Йому все й дозволити нашій Небесній Матері вести нас, навіть якщо важко.
За день ми з родиною та Катею піднялися на гору Подбрдо. Під час підйому ми молилися Розарій, і Катя в душі попросила в Господа якогось знаку для нас. І раптом мій чоловік вигукнув: «Ой, подивіться на небо!» Ми подивилися — і побачили райдужні хмари: деякі були яскравішими, особливо одна, деякі — трохи тьмяніші, але я такого ще ніколи не бачила! І жодного натяку на дощ, 45 градусів спеки і сухо. Ми почали знімати хмарки на відео, фотографувати — ми були в захваті й неймовірно вдячні Господу за Його любов! Так і хочеться сказати: «Дивні діла Твої, Господи!»
Дійшовши до місця об’явлень, ми сіли в затінку й почали молитись. Звідти не хочеться йти. Дуже складно передати словами те світло, чистоту, благодать і любов, які відчуваєш на Подбрдо й у всьому Меджуґор’ї. Це справді святе місце — місце, де Небо торкається землі, де наша Небесна Мама Марія приходить до нас, Своїх дітей, щоб вести до Свого Сина.
Я дуже хотіла потрапити на явління, але віддала цю ситуацію Богові — і Богородиця запросила нас на зустріч. Це стало найкращим завершенням нашого паломництва. В Ефесі Марія запросила нас у гості, а в Меджуґор’ї — на зустріч. Я безмежно вдячна Богородиці за всі дари, які Вона нам подарувала, за те, що тримає нас за руки та веде до нашого Небесного Отця і Спасителя Ісуса Христа.
Добрі плоди Меджуґор’я ми відчуваємо й після повернення додому — це виявляється в нашій родині, у наших взаєминах одне з одним, з людьми, у нашому сприйнятті світу. Після паломництва в Меджуґор’є ми почали молитися Розарій щодня, хоча раніше це здавалося мені неможливим. Також ми почали постити в середу й п’ятницю — що теж колись здавалося майже неможливим. Але з Богом усе можливе — я переконувалася в цьому вже не раз у своєму житті!
Приїжджайте в Меджуґор’є, прийміть заклик Марії і дозвольте Господу діяти у ваших серцях — довіртесь Йому! Повірте — ви не пошкодуєте.
Тетяна, Росія
