“Постіть серцем” «Paenitemini» – Папа Павло VI. (Славко Барбаріч, OFM)

Сам прихід Ісуса святий Павло сприймає як упокорення, відмову Його від божественного, від рівності з Богом, через що Він стає слугою, подібним до людей (див. Флп. 2,6). Християнин покликаний до співучасті в місії Христа, а, значить, його обов’язок – прийняти на себе все, що здійснював сам Ісус: піст, утримання й усе, чому Він навчав. У такому ключі потрібно сприймати й Христові страждання та смерть на хресті.

Оскільки Церква, будучи святою, без плями й гріха, складається з людей грішних, вона постійно закликає до навернення, покаяння й посту. Одним із насущних завдань Церкви-наставниці є проголошення покаяння й просвіта вірних щодо того, як ставати вільним від прив’язаності до матеріального, аби не затриматися на своєму життєвому шляху до небесної батьківщини й не закритися від Божого впливу та співпрацювати з Ним.

Покаяння необхідне людині для внутрішнього очищення й прощення гріхів (див. Діян. 2,38) і документ підкреслює, що саме в цьому – умова внутрішнього життя з Богом. Далі в тексті наводяться переважно різні біблійні епізоди, коли віруючі каялися й постили. Хоча те, що відбувається в людини всередині під час покаяння й посту, залишається головним мірилом того, що відбувається з нею зовні, документ говорить про зовнішні форми покаяння, які можуть видозмінюватися в залежності від конкретних обставин часу й місця, де живуть люди. Церква визначає загальні принципи різноманітних покаянних вправ, єпископи, своєю чергою, відповідають за форми практик покаяння в єпархіях, а настоятелі парафій – на парафіях. Поважаючи загальноцерковні правила й настанови, при визначення форм покаяння слід враховувати особливості тих місцевостей, де живуть віруючі.

Якщо порівнювати те, що сказано в документі про внутрішні процеси й зміст покаяння та посту, із зовнішніми приписами щодо покаяння і його форм, треба відзначити, що велику увагу відведено все ж зовнішньому аспектові покаяння й посту. Це неважко зрозуміти, враховуючи, що зовнішній аспект легше піддається спостереженню, вимірюванню й оцінці та залежить від вільного рішення віруючого, натомість як те, що відбувається з людиною всередині, виходить за межі її волі, оскільки є плодом благодаті й людської співпраці.

Далі йде мова про те, що перше базове моральне вправляння в покаянні – це усвідомлене виконання тих обов’язків, які віруючий має у своєму житті та які потребують терпіння та щоденної вірності до кінця. Ті з вірних, кого вразило нещастя хвороби, бідності чи переслідування, покликані поєднати свій біль із Христовим – і в цьому полягає їхнє моральне вправляння в покаянні.

«Обов’язок умертвіння тіла повинні досконало виконувати найперше священики, по-особливому відзначені знаками Христовими, а відтак ті, хто дав євангельські обіти, аби через це більш повно слідувати за Христом, Який «применшив себе самого», щоб тим самим легше й із більшим умінням досягти любові!»

Крім того, попри наведені вище загальні заклики до покаяння, документ пропонує вірним прийняти й вправи щодо умертвіння тіла.

Хоча в тому, що стосується форм посту й покаяння, їм надається значна свобода, Папа бажає, щоб поряд із варіативністю в окремих ситуаціях зберігалося також щось, що зв’язувало  б усіх вірних Католицької Церкви. Тому заключна частина конституції містить загальні правила для всіх віруючих.

Найперше в ній сказано, що за приписом Божого закону всі вірні повинні чинити покаяння. Що стосується церковних настанов, залишаються й зберігають свій покаянний зміст Великий піст – період підготовки до Пасхи – та всі п’ятниці року. У ці дні необхідно утримуватися. Попільна Середа та Велика П’ятниця залишаються днями строгого утримання й посту. Під утриманням мається на увазі відмова в ці дні від м’яса, що є обов’язково для всіх віруючих віком від чотирнадцяти років, а піст означає, що один раз на день можна їсти досита й два рази менш, ніж досита, з урахуванням місцевих звичаїв, і він теж обов’язковий для всіх віруючих віком від двадцяти одного року до шістдесяти років.

Єпископам, а також настоятелям парафій надаються повноваження вносити в ці правила корективи відповідно до місцевих потреб.

Якщо співставити все згадане в цій апостольській конституції з практикою, яку ми віднаходимо в Старому й Новому Заповітах, а потім із традицією Церкви й закритих чернечих спільнот, неважно помітити, що піст і покаяння були доведені до межі, після якої легко могли бути втраченими, що згодом  фактично й сталося.                 

Взято з газети Світло Марії