Мати надію (о. Любо Куртович, OFM)

У жовтні Богородиця закликала нас до молитви, котра звільняє нас від страху перед майбутнім. У цьому посланні Вона ще раз нагадує про Свою присутність і близькість до нас. Усі ці роки Бог через Діву Марію творить Свої діла в кожному серці, що відкривається Йому.

Заклики та послання Богородиці завжди сповнені оптимізму, світла та надії. Її послання спрямовують нас у майбутнє, а не повертають у минуле. У церковному році настав період очікування: це час для зміцнення надії, необхідний нам, щоб стати свідками надії, любові та радості.

У нас можуть бути питання: «Що буде з цим світом? Що буде із нами? Чим усе це скінчиться? Чому нас та весь світ захопила пандемія вірусу? Чому стільки запитань залишаються без відповіді, чому так заплутано? Чи можемо ми й ці тягарі прожити з Богом, опертися на Його силу й благодать або намагатимемося вирішити всі проблеми своїми силами та знаннями?

Як написав Папа – емерит Бенедикт XVI в енцикліці “Spe salvi” (“Врятовані в надії”), світ без Бога позбавлений надії. Наша надія ґрунтується на вірі в Бога, до Якого нас веде Діва Марія. І час Адвента несе у собі надію. Найбільшою спокусою для святих була спокуса проти надії. Віра та надія практично ідентичні. Французький поет Шарль Пегі в одному зі своїх творів вклав в уста Бога такі слова: «Мене не дивує те, що в Мене вірять. Досить глянути на Мої творіння – і повіриш. І любов мене не дивує, бо людям вигідно любити одне одного, їм так зручніше жити. А ось надія – надія мене дивує!»

Диявол завжди хоче довести нас до відчаю, відчуття безнадійності та безглуздості – мовляв, не варто навіть намагатися чогось робити, все це марно. Надія – це не пасивне очікування того, що Бог щось зробить за нас, а активна сила, яка надихає нас ніколи не здаватися й робити те, що можемо, сподіваючись, що Бог однаково на нас чекає, Він усе оновить і вдосконалить.

Щоб навчитися сподіватися, нам потрібно зробити те, що зробив Ісус: провести ніч у молитві. У молитві ми навчаємось надії, зміцнюємось у ній. Бог завжди нас чує і приймає нашу молитву всерйоз, навіть коли ніхто більше не хоче нас слухати.

Завжди свіжо й актуально звучить євангельське попередження Ісуса: “Зважайте на самих себе, щоб часом серця ваші не обтяжилися обжирством, пияцтвом та життєвими клопотами, і щоб той день не впав на вас зненацька, немов сітка, бо він прийде на всіх, які живуть на поверхні всієї землі. Будьте чуйні, отже, і кожного часу моліться, щоб мати змогу уникнути всього того, що має збутися, і стати перед Чоловічим Сином.” (Лк 21:34-36).

Тому вступімо в Адвент, наповнившись оптимізмом і радістю, й очікуймо на прихід Господа, Який хоче нас обійняти Своєю любов’ю. Він уже приходив і ступав землею, творячи добро. Своєю смертю і воскресінням Він викупив увесь світ, увесь рід людський, кожну людину й особисто тебе та мене. Але зараз Він хоче знову народитися в нас, у спільноті й у кожній людині. Приготуємо Йому шлях, прямими зробімо стежки Його – Він уже близько!

Діво Маріє, Мати надії! Зміцни в нас надію Своїм заступництвом, щоб ми знову могли стати на шлях до Новонародженого Ісуса, Який прийшов, щоб у нас було життя, і щоб життя було повним. Маріє, Ти наша ранкова зірка, Ти вірила й тоді, коли більше ніхто не вірив. Ти сподівалася попри все в найважчі хвилини біля підніжжя хреста на Голгофі. Приносимо Тобі всіх, хто втратив надію; усіх, чия надія спокушається; усіх, хто у розпачі та безнадійності; хто більше не бачить сенсу у своєму житті. Нехай за Твоїм заступництвом, Маріє, вони відчують силу світла й миру, які дарує Господь Своїм приходом до нас. Амінь.