Літургійні читання на п’ятницю ІІ тижня Великого Посту (РКЦ)

          Ізраїль любив Йосифа більше, ніж усіх своїх синів, бо він народився за його старости, і справив йому квітчасту одежу. Брати ж його, бачивши, що батько любить його більше, ніж усіх братів, зненавиділи його, тож і не спроможні були з ним сумирно розмовляти.

          Та пішли його брати пасти вівці свого батька в Сихем. А Ізраїль сказав до Йосифа: «Чи не пасуть твої брати вівці в Сихемі? Йди лишень, я й тебе пошлю до них». І пішов Йосиф за своїми братами й знайшов їх у Датані.

          Вони ж угледіли його здаля і, заки він до них наблизився, змовилися на нього, щоб його вбити. Тож казав один до одного: «Он іде той сновида! Ходім та й убиймо його та й вкиньмо його в якусь копанку і скажемо: „лютий звір пожер його”. Тоді побачимо, що буде з його снів».

          Почув це Рувим і врятував його з їхніх рук, – сказавши: «Не вбиваймо життя!» Далі Рувим сказав до них: «Не проливайте крови, вкиньте його в ту копанку, що в пустині, але руки на нього не накладайте». Це так, щоб його врятувати з їхніх рук і повернути його батькові.

          І коли Йосиф прийшов до братів, вони здерли з нього квітчасту одежу, що була на ньому, взяли його та й вкинули в копанку, копанка ж була порожня, води не було в ній. І посідали вони їсти.

          Коли ж підвели свої очі, бачать – аж ось іде валка ізмаїльтян з Гілеаду, а верблюди їхні несуть бурштин, бальсам та ладан; ідуть і везуть усе те в Єгипет. Тоді каже Юда до своїх братів: «Що нам з того, що вб’ємо нашого брата й прикриємо його кров? Нумо продаймо його ізмаїльтянам, рука ж наша нехай не буде на ньому, бо він наш брат, наше тіло». І послухали його брати.

          І коли йшли мимо мідіянські люди, купці, вони витягнули Йосифа з копанки та й продали ізмаїльтянам за двадцять срібняків; а ті повезли його в Єгипет.

          Слово Боже