Бути відважною, як Вероніка

«Я приїхала у Меджуґор’є  вперше, хоча мої подруги запрошували мене сюди, мабуть уже близько десяти років. Тут я відчула Марію як Маму. І отримала багато відповідей. Я приїхала сюди з роздумами про те, як мені продовжувати свій життєвий шлях– чи залишити кар’єру, чи що взагалі мені робити? Роздумуючи про це, я почула заклик Марії. Слова про те, що вона приходить з Дитятком на руках і благословляє нас разом з Маленьким Ісусом. А я за професією – неонатолог (лікар новонароджених), і це мені надзвичайно багато говорить.

Коли ми піднімалися на гору Кріжевац під час семінару посту, я побачила одну стареньку жінку, з уже білим волоссям, з паличкою. Її вели двоє чоловіків. І у мене з’явилося бажання підійти і сказати їй, яка вона красива. Адже, вона несе на гору якусь свою інтенцію! Ця старенька людина йде на Кріжевац. Навіть не на Подбрдо, а на Кріжевац! Та я не відважилася. Подумала: а як це виглядатиме, що подумають інші, я ж така серйозна жінка… І тоді ми пішли далі, до наступної стації – Вероніка витирає лице Ісуса. І в роздумах прозвучали слова про те, якою сміливою жінкою є Вероніка, як вона пробивалася крізь натовп до Того, Кого вона любить, до Ісуса, і відважилася омити Його лице. І бачу, до стації наближаються ці старенькі люди. Думаю: все, потрібно діяти! Виявилося, що ця бабуся з Італії, і вона сказала мені: «О, пікколіна!» (перекл. з італ. "маленька”) І від тих слів щось зірвалося у моєму серці – бути цією «пікколіною», але відважною «пікколіною». Я молилася за те, щоб мати відвагу захищати життя у своїй роботі. І вірю, що час все покаже.»

Егле, Литва

Взято з газети Світло Марії