Дотик Діви Марії
26-07-2014, 19:47.
Влітку 1989 року мої настоятелі послали мене в Меджугор’є; ще будучи юнаком, я дуже прагнув туди потрапити і глибше пізнати об’явлення Діви Марії. Там я мав бути два тижні, а тому що в Чехословаччині у той час панував комунізм, а я хотів стати священиком, я мав спробувати втекти за кордон, а точніше в Італію. Мої батьки були вчителями музики, тому офіційно я не міг вчитися на священика, бо їх би звільнили з роботи. У той час єдиною можливі стю була втеча за кордон і навчання там. Тут, у Меджугор’ї, я мав знайти людей, які б мене яким-небудь способом перевезли через море в Італію. І це насправді мало не сталося. Бо там, де я жив, також жили словаки, що приїхали з Канади. Вони мені запропонували, що перевезуть мене. Ті словаки у 1968 році самі втекли у Канаду, тому хотіли допомогти і мені. У той час я вже належав до Чину Редемптористів і проходив період новіціяту, але про це ані мої батьки, ані ніхто з моїх знайомих не знав.З Мостару я автобусом доїхав до Меджугор’я і тут оселився. Через виноградники разом з молодими людьми, з якими я жив, я прийшов до храму на Службу Божу. Признаюсь, коли тепер згадую свої відчуття, коли я бачив на запилюженій дорозі велику кількість палаток, магазинчиків з сувенірами, то це було не найкраще відчуття. Три дні я сумнівався в об’явленнях Діви Марії у цьому місці. Я дивився на те, що було ззовні, а не на те, що було всередині. Магазини, кіоски з їжею, палатки, велика кількість паломників, шум, крик, бізнес, гроші нагадували мені епізод з Євангелія, коли Ісус вигнав купців з храму. Це все більше суперечило, аніж вказувало мені на присутність Діви Марії. Тому в моєму серці виникли сумніви: як на такому місці , де не вгамовно кишить базар, могла об’явитися Діва Марія… Та в одну мить, коли я вже думав, що повернуся назад, у своєму серці я почув внутрішній голос: «Увійди в середину (до храму), тут мене знайдеш!».Тому щ о , як колишній спортсмен по бігу на лижах, я своє покликання до священства отримав через заступництво Діви Марії, я дуже шанував і любив Її та постійно знаходив Її у тиші серця. Але тут я не зміг насправді зосередитись і молитися до Діви Марії. Аж до тієї миті, коли я почув Той Голос і увійшов у храм. Тут, серед тиші стін храму, я відчув близькість Цариці Миру, Діви Марії, моєї улюбленої Матері, котра мене так безмежно любить. Той спокій, що мене тоді охопив, дотепер ношу у своєму серці, коли повертаюсь і приїжджаю у Меджугор’є. Тут, у храмі біля Євхаристії, я зустрів Богородицю. Я постійно думав: який я вірний син, Її шанувальник, як Її люблю, як Її шаную…
Але в ту хвилину, коли Вона дозволила мені пізнати себе, я зрозумів тільки одне – не як я люблю Її, але як Вона любить мене. Як любить і приймає мене таким, яким я є, і як дуже прагне, щоб я любив Її. З того моменту я повірив об’явленням Діви Марії у Меджугор’ї. А коли я піднімався без взуття на Кріжевац чи Подбрдо – місце об’явлень, я плакав як малий хлопчик, усвідомлюючи собі безмежну любов моєї дорогої Матері. Коли діти запитували у Діви Марії, чому Вона така гарна, Вона відповідала: «Бо багато люблю». Я це пережив, тому засвідчую Її безмежну любов до мене і до всіх Її дорогих дітей, особливо до тих, котрі ще не пізнали любов Її Сина.
Зрештою, я не втік з Меджугор’я в Італію, бо за два дні перед запланованою втечею приїхав мій настоятель – віце-провінціал і сказав мені, що вже не мушу втікати. Через кілька місяців після цього, у листопаді, була «ніжна» революція, і я міг вийти з укриття та офіційно у січні 1990 року скласти перші монаші обіти. Також у Меджугор’ї я дуже просив Діву Марію, щоб я не був змушений покидати мою дорогу Словаччину і рідних, але щоб я міг вчитися на священика. Я ані не думав, що це станеться так швидко. Тут, у Меджугор’ї, у мені підтвердилося бажання стати священиком. У 1996 році моє прагнення здійснилося і я був висвячений на греко-католицького священика в Чині отців Редемптористів.
Від того часу, коли тільки можу, як священик і монах приїжджаю з паломниками зі Словаччини, з родинами на семінари, з молоддю на фестиваль молоді, щоб показати їм те найкраще місце у світі, де мене торкнулась ніжна рука Діви Марії.
Отець Мікулаш (Микола)
Повернутися назад