МОЯ ДОРОГА ДО СВЯЩЕНСТВА
16-07-2014, 23:09.
Дорогі друзі! Я називаюся Родіон, походжу з Риги, столиці Латвії. Цього літа я закінчив п’ятий курс духовної семінарії і готуюся до дияконських, а згодом і до священичих свячень. Хочу розповісти вам про те, як я вибрав священик покликання і чому вдячний за це Меджугор’ю та Діві Марії. По закінченню середньої школи я вступив до університету. Тоді мене запросили приєднатися до меджугорської молитовної спільноти. Ми молилися до Святого Духа, читали Святе Письмо та послання Богородиці, молилися Розарій.Пригадую, як керівник нашої спільноти закликала нас прийняти радикальне рішення. Вона сказала, що головною метою молитовних згромаджень є молитва, але не за власні потреби, а в наміреннях Діви Марії, як про це було сказано в одному посланні: “Дорогі діти, облиште ваші потреби, і моліться у Моїх наміреннях...”
У перші роки Своїх явлінь Богородиця просила молодих людей із молитовних згромаджень на кілька років облишити свої власні плани і присвятити себе молитві та духовному зростанню, а вже згодом вибирати собі життєву дорогу. Так і я вирішив не робити якихось важливих кроків, а вступити до школи Діви Марії. Пресвята Діва з відповіддю не забарилася.
Десь за півроку після вступу до спільноти мене запросили у паломництво до Меджугор’я. З Латвії ми виїхали чотирма автобусами, але без священика. Перед від’їздом в автобус зайшов один священик, щоб поблагословити нас у дорогу. Деякі люди навіть падали на коліна, не хотіли відпускати його, просили, щоб їхав з нами. На жаль, це було неможливо, бо отець мав обов’язки на парафії і мусів залишитись. Цим епізодом Господь готувався звернутись до мене.
Пригадую, як відразу по прибутті до Меджугор’я наша громада вийшла на Кріжевац. На горі священики сповідали людей — а ми не мали такої можливості. Ми спускалися з гори пригнічені, багато хто був похмурий. Дехто прямо говорив, що хоче сповідатися, а не має кому. В той момент я відчув у своєму серці слова з Євангелії – “Вийшовши Ісус, побачив силу народу - і змилосердився над ними, були бо вони, немов вівці, що пастуха не мають.” (Мк 6, 34). Ці слова болісно проникли у моє серце і наповнили мене співчуттям та бажанням стати священиком. З тої хвилини я почав просити Діву Марію, щоби в особливий спосіб вела мене дорогою до покликання, щоб я не загубився, і прийшов до мети. Зігріти й цим бажанням повернувся додому . Життя продовжувалося – я помалу завершив навчання, жив посланнями, молився і постив. До семінарії вступити не намагався, бо навіть не знав, де вони є.
Одного разу після Служби Божої підійшов до мене один священик, який в нашому храмі мав великий авторитет, і запитав мене, чи не хотів би я стати священиком. Я відповів, що думаю про це, але мушу скінчити навчання. Він серйозно відповів: “Цього року нема нікого, кого б ми могли направити в семінарію. Я думаю, що ви могли б почати навчання вже, не відкладаючи!” Ці слова я прийняв як пряму відповідь від Бога і Діви Марії на мої молитви. Протягом тижня я здав вступні тести, і мене прийняли. Так Богородиця привела мене на мою дорогу священства. Я цілковито Їй довіряю і прошу вас, дорогі приятелі, моліться, щоб я міг стати святим священиком.
Родіон, Латвія
Повернутися назад