Місце, куди хочеться повертатися (відгук паломників)
16-07-2014, 23:08.
І підіймався дим високо вгору
Зливався кольорами білих хмар
Тут сам Господь новому ранку
Воріт небес прочинює вівтар
В’ється дорога стежкою гірською
То підіймається, то стрімко вниз іде
До Меджугор’є, до святої Діви
На славу Божу нас усіх веде Марія
Зливався кольорами білих хмар
Тут сам Господь новому ранку
Воріт небес прочинює вівтар
В’ється дорога стежкою гірською
То підіймається, то стрімко вниз іде
До Меджугор’є, до святої Діви
На славу Божу нас усіх веде Марія
Паломницька подорож до Меджугор’є… Це – одна з тих подорожей, які залишаються в серці надовго.
Тобто, це подорож самим серцем, оголеним доторком якого виходиш назустріч до Бога. І у тій дорозі, на яку ти зважуєшся, щоб почути Його Слово, кожен отримує своє. Я чомусь певна, що у всіх, хто був зі мною у цьому паломництві, були свої окремі свідчення, дуже інтимні, персональні, і дуже сильні, які не завжди можна вербально презентувати, але на рівні відчуттів і сприйняття стають величезним підживленням для віри. Адже Меджугор’є – це місце, де Божа Мати приходить до людей з посланням від Господа. Це, власне, місце, де людська логіка відходить на задній план, а відкрите серце, налаштоване на сприйняття Бога, незмінно живиться.
Бажання потрапити до Меджугор’я (Герцеговина) народилося у мене давно, коли кілька років тому моя товаришка подарувала медальйон з Меджугорською Божою матір’ю і розповіла, що це надзвичайне місце, яке варто відвідати. Тоді мене дуже вразили слова, які були написані на звороті медальйона – “Якби ви знали, як я люблю вас, ви б плакали від радості!” Якою має бути ця любов? І чому я так рідко застановляюся на цьому? На той час я не так часто зверталася у своїх молитвах про заступництво до Діви Марії, у моїй духовній практиці були лише Господні молитви.
“Про Матінку Божу з Меджугор’я я чула раніше, від одного священика із Західної України, який там уже 7 разів бував. У нього я взяла вервицю та образочки, роздала рідним і співробітникам. І після цього у нас на роботі запанував мир! Адже Меджугорська Божа мати – це мати миру!”, – Марія, Біла Церква.
Дізнавшись про поїздку з оголошення у монастирі св.Василія Великого, ми з подругою одноголосно вирішили їхати, а потім зауважили, що термін запису до групи завершено. “Давай спробуємо”, – запропонувала подруга. Зазвичай, я довго обдумую, а цього разу сильне бажання дозволило мені без вагань відповісти, що за будь-яких обставин – їхатиму! Ми спробували зателефонувати організаторам – і, о диво – нам дали позитивну відповідь!
Уже після поїздки Олена Мальчин, керівник групи, зізналася, що досить довго не могла сформуватися потрібна кількість людей, щоб поїздка відбулася: “щодня були зміни у списку. Але я була спокійна, знала, що група складеться і поїдуть ті, хто має туди поїхати. У результаті група склалася з 33 паломників”.
Наша подорож складалася з трьох частин: Будапешт-Меджугорія-Дубровнік.
У Будапешті, окрім того, що ми мали змогу гуляти містом, ми також відвідали знамениті сірко-водневі купальні “Сечені”. І це було досить символічним, адже фізичне очищення тіла стало тим першим порогом, який мав допомогти підготуватися до духовного паломництва.
Незважаючи на нелегку дорогу, долати її сприяла надзвичайно молитовно-гармонійна атмосфера, що склалася у нас в групі. Я більш ніж переконана, що її творили вкупі наш духівник отець Володимир Мальчин та керівник групи Олена Мальчин.
У дорозі ми багато молилися, особливо вервицю до Діви Марії. І хоч я до того ніколи не практикувала такого виду молитви, проте з великим задоволенням брала у ній участь. Спільні молитви мають особливу силу і дають додаткові відчуття: коли ти подорожуючий, тебе не обтяжують життєві клопоти, ти можеш повністю відкрити своє серце до Господа. До того ж тебе оточують люди, які їдуть такою ж метою, як і ти…
“Незвичні відчуття! Якось так усі люди разом, весь час дуже гарний настрій, піднесений, все легко вдавалося, з радістю. А ще зранку і ввечері молитви! Я не часто ходжу до церкви. А тут відчуваю себе так, наче тільки народилася!”, – Елла, Житомир.
Отець Володимир, провадивши з нами духовні науки в автобусі, зауважив, що під час паломництва потрібно визначитися з одним наміром, з яким молитовно звертатися до Господа. А насправді так важко визначитися, адже хотілося багато чого попросити, і за себе, і за рідних, і за близьких. І почути свою відповідь.
Меджугор’є – це місце тихої благодаті, місце, у якому, втишивши внутрішній хаос, можна відчути Божественну присутність. І це не метафора… Про відчуття цієї присутності ділився чи не кожен з нашого товариства.
“Перед тим, як їхати у паломництво до Меджугор’я, один священик із Західної України, сказав мені, що це дуже святе місце і що велика ласка там побувати. Сказав мені добре слухати, що скаже Матінка Божа, вслухатися в тишу. І я перебувала в тиші і слухала. Відчувала, що Матір Божа є між людьми, в горах, у камені, в повітрі, в церкві, на вулиці. Її присутність відчувалася всюди”, – пані Марія, Біла Церква.
2 травня, у день, коли ми прибули до Меджугор’є, там мало відбутися чергове Об’явлення. Дорога до гори Об’явлень була повністю запруджена паломниками з різних країн, то ж нам довелося знайти собі місце далеко у підніжжі. Тисячі людей стояли у тиші і мовчки молилися, у різний спосіб переживаючи час Об’явлення та відчуваючи себе свідками святого дива. “Мене наче струмом пройняло, усі м’язи напружилися, потім відчула раптовий жар”, – ділиться Оксана, Київ.
Потім, коли ми мали змогу отримати текст послання, з нього мене торкнули слова, які спочатку видалися досить простими, але їхню глибину я відчула згодом у тиші, на самоті: “Дітоньки, не марнуйте час. Немає нічого більш важливого, ніж єдність в моєму Синові. Я допоможу вам, тому що Небесний Отець посилає мене для того, щоб ми разом показали шлях благодаті та спасіння всім тим, хто Його не знає. Не будьте безсердечними. Довіряйте мені і поклоняйтесь моєму Синові. Дітки, ви не в змозі прожити без пастирів. Нехай вони будуть щоденно присутні у ваших молитвах. Дякую.”
Усі три дні нашого перебування у Меджугор’є були надзвичайно насиченими: ми багато ходили пішки, щодня брали участь у святій Літургії, вечірніх Адораціях, які відбувалися у церкві св.Якова, проте також мали і нагоди перебувати у тиші свого серця. Проте найбільше вражень залишили сходження на гору Об’явлень та гору з Хресною дорогою. Дехто з нас долали ці висоти босими ногами. Для мене було незвичайним дивом відчути, що ноги після цього сходження не збилися і не боліли…
«Були на горі Об’явлень. Надзвичайна благодать! Стрімка кам’яна дорога на вершину подолана з приємною легкістю, незважаючи на гостре каміння», – Петро, Київ.
“До цієї поїздки я довший час хворіла дуже і не знала, чи зможу поїхати, але зважилася. Тепер, підіймаючись на гору, відчувала, що літаю. Наче хтось підіймав мене догори! Хоча я дійшла лише до 10 стації Хресної дороги, для мене могло статися тільки з Божою поміччю”, – пані Римма, Біла Церква.
“До нашої подорожі я не могла припустити, що здатна буду подолати ті шляхи – на гору Об’явлень, а потім Хресну дорогу. І я була абсолютно переконана, що до такого типу фізичних навантажень я просто не придатна. А тут ми підіймалися, і я розуміла, що і я також! підіймаюся – до того ж радісно, зосереджено і доволі легко. Що дивовижно: мені стало трохи недобре, коли ми тільки підходили до гори із Хресною дорогою – на тій вулиці, де сувенірні магазинчики. У цей час я трохи стривожилася: до Хресної дороги ми навіть ще не добралися, то що ж я буду робити? Але вирішила далі йти і покладатися на Бога. А на шляху Хресної дороги мені стало краще! Тепер я точно знаю, що зі здоровим духом – здорове тіло. Бо за об’єктивними показниками моє тіло мало би бути неготове до такої діяльності. А за духовними показниками – вийшло! Так само, як моя мама сказала, що не вірила, що зможе вийти на гору, але вийшла! Таке ось маленьке диво. З молитвою тіло набирається такої сили, про яку навіть не підозрюєш», – Марічка, Київ.
“Нас ніби Бог вів, так ми дивовижно проходили усі кордони і потрапляли чітко туди й тоді, коли треба було. Також подумалося про погоду – вона теж була дарунком, адже могла бути зовсім інакша. А було саме це спокійне сонце, ясне небо, легкий вітерець щодня протягом усієї подорожі – в абсолютно різних географічних точках – в різних країнах! І коли ми сходили на Гору Об’явлень, то було легко хмарно – це було ніби наше тренування перед Хресною ходою наступного дня, тренування в лагідних умовах, бо сонце затуляли хмари, і ми не спеклися. І ця глибока молитовна атмосфера весь час – такий піднесений духовний стан, завдяки отцеві”, – Марічка, Київ.
“Я відчула дух команди, коли ти разом, ти маєш підтримку, тоді не страшно абсолютно нічого. І всі ті побутові дрібниці, які траплялися на шляху, є абсолютно нічим, порівняно з дорогою до Бога, якою ми намагалися йти. У мене було дуже глибоке переживання під час Хресної дороги, бо мала необережність вийти у спеку з відкритими руками. І от Оксанка К. з нашої групи поділилася зі мною своїм шалем, який (я потім дізналася), був з Єрусалиму привезений, і який мене абсолютно врятував від сонця і я ніскільки не постраждала, але, на жаль, спалилася вона. Тобто, вона понесла страждання за мене, чужу людину, з якою досі ніколи не зналася. І коли ти розумієш, що твій ближній страждає за тебе абсолютно безкорисливо, у цьому щось є і дуже глибинне. Хоч ми всі їздили з єдиною метою, але ми всі такі різні, з різними характерами, потребами, та завдяки вмілій організації Оленки, гарно все відбули без особливих проблем і з Божою благодаттю”, – Наталка, Київ.
“Відчував себе ніби членом великої духовної родини. Сподіваюся, що ця мандрівка кожного з нас наблизила до Бога, всі відчули ближче його опікування, особливо у дорозі, яка була не раз і складною. Нам відкривалися ті красоти, які раніше не були відкриті для нашої душі, серця, погляду. Я думаю, що кожен з нас знайшов для себе щось нового, красивого, величного у цій мандрівці. І ми дякуємо Богу, що дав можливість здійснити цю мандрівку. Дякуємо святій Діві Марії, що вона покликала нас до себе, що не забула кожному з нас сказати, що хоче бачити саме його біля себе на цій святій горі Об’явлень. Це була прекрасна подорож у всіх відношеннях. Отець Володимир звернув нашу увагу на те, що Бог відправляє нас до віри не силою, не примусом, а просто кличе нас, дає право вибору, але кожному пояснює, що цей вибір є найкращим. І я сподіваюся, що всі ми зрозуміли, що цей вибір є найкращим й іншого шляху для людини немає”, – Ігор, Київ.
“Я вперше потрапила до Меджугорії. Спочатку мала їхати моя дочка, але їй не вийшло і відправила замість себе мене. Сказала, що буду ближче до Бога. І я відчула це. Дуже легко мені було. Повертаюся додому, наче стерильна вся. Усі клопоти позаду, розслаблена уся. Вдома вже так не буде”. – Елла, м.Біла Церква.
Сходження на гору Об’явлень було для нас символічним актом підняття над гріхом, власними слабостями, спокусами, болями. І як можна було відчути на собі, піднятися непростими кам’яними схилами нам допомагала неустанна поміч Матері Божої.
Відчуття, які отримуєш на горі Об’явлень, не хочеться розгубити. Вони настільки справжні, мирні, благодатні, що мимоволі пригадується євангельський епізод, коли під час Преображення Ісуса Христа Петро запропонував тут же на горі поставити намети і жити. Ці відкриття для нього були настільки великою Благодаттю, що апостол, не обмірковуючи, готовий був залишитися з Христом тут же, на горі…
Справді, на горі справді огортало відчуття спокою і єднання з Господом, там можна було почути відповіді на свої запитання та визволитися від власних зболень та душевних тягарів. Але, напевно, відчути цю благодать на горі є набагато легше, аніж змогти і далі втримувати її у своєму серці, повсякдень жити з відкриттями, які дозволила пізнати Меджугорська Цариця миру. Адже скільки таких гір нам доводиться долати у житті, часто з наріканнями і болем, часто будучи ослабленими і зневіреними. Але живе, реальне відчуття дивовижної підтримки Діви Марії у сходженні на гору Об’явлень має давати віру, що вона однаково підтримує і допомагає нам також і у всіх наших життєвих дорогах.
Треба тільки навчитися слухати серцем.
Від усіх учасників поїздки висловлюю вдячність за чудово організоване паломництво Олені Мальчин та окрему подяку духівнику Київської «Обнови» о.Володимиру Мальчину.
Оксана Олексів, Київ
Джерело: osbm-kyiv.com.ua
Повернутися назад