Оаза в пустині цього світу

Господь піклується про нас і завжди залишається вірним, тому нехай ніхто не сумнівається у цьому. Коли б не падали, не було б і радості від того, що підводимося, якби не було смерті, не було б і воскресіння.  
Візіонери часто говорять, що пережитого ними неможливо описати словами. І я вже знаю, про що вони кажуть. Те, що я пережила й переживаю, коли буваю у Меджуґор’ї, важко описати, бо для цього бракує слів. Тобто словами описати не можна, але якби серце вміло говорити, воно б розповіло.  
Ще з самого дитинства Ісус був очевидною і невід’ємною частиною мого життя, як кисень, яким дихаємо. Я не могла собі уявити по іншому вечір п’ятниці, як не в костелі, хоча всі мої ровесники проводилили його в барі. Ми з Ісусом були найкращими приятелями, але прийшли випробування, їх було багато – і я не витривала.  
Переживаючи хвилини страху, страждань і самотності, я почувалася, ніби Бог мене розчарував, і моя віра впала. Тоді я ще не знала, що Господь приготував мені речі кращі, ніж я сама собі могла запланувати. І коли я Його покинула, Він мене не покинув, і в тих найтяжчих хвилинах дав мені найкращий дарунок, який міг дати, – можливість довше  перебувати у Меджуґор’ї. Там я пережила найкращі миті свого життя, відчула найсильнішу присутність Ісуса і Марії. Я зустріла там чудових людей, у яких відчувала Ісуса і через яких Він промовляв до мене. Дотепер сприймаю це як чудо, бо по-іншому назвати не можу.  
Жити з відчуттям, що тебе Хтось любить, любить так сильно, що віддав за тебе Своє життя, так, що віддав тобі Свою Матір, – це одне з найкращих відчуттів у світі. Його любов, навіть якщо болюча, гоїть рани. Я пережила це у Меджуґор’ї, де Ісус лікував мене, показуючи мої рани. Рани від учинених гріхів, рани неприйняття, розчарування і невдач, рани від людей... Рани, про які думала, що вже їх забула, але Господь і їх не хотів залишати незагоєними. 

Сьогодні можу з радістю в серці й без сорому дякувати Богові за все те зло, яке мене зустріло, тому що не прийшло б те прекрасне, і я б не могла його пережити. Але я не думала так завжди.
Я довго розмірковувала про те, що Діва Марія так часто кличе нас до навернення. Думала про історії людей, які не вірили у Бога, а потім навернулись. Ала Марія кличе не тільки їх, але й усіх нас. Вона хоче, щоб ми всі разом наново пережили навернення. Щоб ми кожного дня наверталися від злого до Бога, від ненависті до любові.
Меджуґор’є для мене – це оаза в пустині цього світу. Моя душа приходить сюди відпочити й наповнитися. Я не знаю, що чекає на мене завтра. Я маю довіру, що коли віддам це Богові, тоді воно у найкращих руках, і мені не треба боятися. Ісус ніколи не казав, що дорога до Неба не буде важкою й болісною. Проте Він пообіцяв, що буде з нами, і послав нам Марію, щоб світила нам на тій дорозі. Слава навіки Ісусові й Марії! 

 

 

Мар’яна, Словаччина