V. Катехизм католицької церкви про піст

За найновішим Катехизмом Католицької Церкви легко визначити, якереальнестановище посту на сьогодні. Уже у введенні в основні біблійні й богословсько-моральні теми видно–судячи за тим, скільки уваги їм відведено,– що піст утратив своє місце, значення й особливо практичне застосування. Так, якщо темі молитви – справедливо – присвячено приблизно сімдесят сторінок, то піст у Катехизмі згадується лишепобіжноі всього в дев’яти випадках. 

Уперше піст згадується в статті 575–та й то тільки в дужках серед інших форм благочестя–«милостині, посту й молитви».

У статті 1387 піст згадується як спосіб підготовки до прийняття Святого Причастя відповідно до правил місцевих церков. При цьому не сказано нічого конкретного, у чому полягає ця підготовка, як задовго вона триває і який її істинний зміст.

У статті 1430 йдеться, що«заклик Ісуса до навернення й покаяння звернений найперше не на зовнішню поведінку–«веретище й попіл», пости чи умертвлення плоті, а на навернення серця, на внутрішнє покаяння», а далі зазначається, що зовнішнє покаяння безплідне й неправдиве без внутрішнього навернення серця.

Однак явний взаємозв’язок зовнішньої практики та внутрішнього стану серця спостерігається вже у пророків, про що зовсім забувають. Це несправедливо щодо ставлення до пророчої вісті, а слова Ісуса опиняються в такому контексті, що піст за своєю суттю стає непотрібним. Отож такий погляд на піст видається небезпечно поверхневим. Навернення серця–це плід молитви й посту, так само, як і критерій їх доброякісності. Вони завжди глибоко зв’язані, подібно до того, як навчальний процес пов’язаний із оцінкою. Тут же складається враження, що оцінка важливіша за навчальний процес. Вона дійсно важлива, оскільки без неї навчання не мало б змісту, однак, аби заслужити оцінку, необхідно займатися.

У статті 1434 зазначається, що внутрішнє покаяння приймає«різноманітні форми»–піст, молитву й милостиню, в яких«виражається ставлення щодо себе самого, до Бога й до інших людей».Піст, молитва і милостиня–це засоби, за допомогою яких набуваються прощення гріхів, примирення зі своїми ближніми й діяльна любов до інших.

У цій статті також складається поверхневе враження, бо якщо ми пригадаємо, як постив Ісус, то це не відбувалося ні через жодну з наведених причин. Піст має свій глибинний зміст і не втрачає його ніколи, у якому б стані людина не знаходилася. Постити повинні і багаті, і бідні, і святі, і грішні, оскільки піст і молитва – це основоположні умови, а також вираження відносин із Богом, із самим собою та іншими людьми.

У статті 1438 вказується час покаяння: Великий піст і п’ятниця. У ці періоди проводиться більше духовних практик, покаянних богослужінь та паломництв. Піст подається як добровільне утримання на користь ближнього.

Тут слід сказати, що якщо Катехизм ставить за мету представити Благу Вістку – традицію і практику Церкви – у цілісності, то цього недостатньо, однак якщо він лише узагальнює основні факти про сучасну практику, тоді сказаного достатньо. У нинішній церковній практиці піст практично не існує.

У статті 1755 піст згадується у дужках як приклад дії, яка не має цінності, якщо здійснюється через поверхневий намір, тобто, якщо постять, щоб це помітили інші люди.

Через цей контекст із того, як говориться про піст, можна також дійти до висновку, що небезпечніше постити перед іншими напоказ, чим перед тими ж людьми без міри їсти й пити!

У статті 1969 зазначається, що новий закон «означає здійснення в житті релігійних дій: милостині, молитви й посту», направляючи їх до Бога, Який бачить наміри серця.

Виникає питання: наскільки взагалі можуть бути правильними наміри серця, якщо людинанепостить і не молиться? Як не можна перебільшувати небезпеки посту як зовнішньої дії, так само несправедливо акцентувати намір, який спонукає до посту й заради якого піст дотримується. Їх слід завжди розглядати як засіб і мету. Неможливо зрозуміти мети без засобів, але й засоби не мають змісту без мети.

У статті 2043 згадується тільки, що за допомогою посту готуються до літургійних свят, набувають свободу серця й оволодівають природними інстинктами.

Через піст і молитву справді здобувається свобода серця, завдяки якій людина більш успішно бореться проти будь-якого зла в собі й навколо себе. Саме через це піст важливий.

У статті 2742 наводиться цитата з праці Capita practica ad Anatolium Еваргія Понтійського, яка стосується вимоги безперервної молитви:«Нам не заповідано постійно трудитися, чувати й постити, але закон для нас – безперервна молитва».

Однак практика підтверджує ту істину, що коли людина постить, вона краще молиться, а коли молиться, то легше й краще постить.

Тому, можливо, і тут слід сказати: що Бог з’єднав, людина нехай не розлучає!

З книги: Славко Барбарич OFM, «Постіть серцем», Глава 5.