Свідчіть своїми життями (о. Любо Куртович, OFM)

У липневому посланні Богородиця закликала нас бути молитвою за всіх тих, які не моляться. У серпні Вона закликає нас свідчити про радість, мир і Небо, які нам усі ці роки дарує Бог через Матір Свого Сина Ісуса в цьому місці, освяченому Її присутністю та об’явленнями.

У цьому посланні Богородиця закликає нас бути свідками Неба, яке спускається до нас через Її Непорочне Серце. Найкращими свідками віри були мученики Церкви, готові віддати життя за найвищі ідеали. Недарма сказано: «Якщо у твоєму житті немає того, за що ти готовий померти, таке життя не варто й жити».

Існує реальність, цінності та ідеали, які підносяться над мирським життям. Існує Небо, звідки до нас приходить Діва Марія й куди Вона бажає нас привести. Але зробити вибір на користь Неба ми повинні тут. Час життя, даний нам, можна порівняти з порожньою посудиною, яку нам потрібно наповнити добрими справами, жертвою, великодушністю, добротою, любов’ю та вірою.

Скарб віри ми отримуємо від своїх найближчих людей – батьків. Вони перші свідки віри для дітей. Діти вчаться, наслідуючи приклад батьків. Вони копіюють усе: слова, фрази, тон. В іграх і фантазіях діти готують їжу, водять машину й роблять багато інших речей, які бачать у дорослих. І моральним аспектам поведінки діти теж вчаться у батьків і близьких. Не без праці діти вчаться бути щедрими, благочестивими; учаться того, що значить допомагати, виконувати свої обов’язки. Сестра Ельвіра, яка заснувала спільноту для зцілення залежних – «Ченаколо», завжди говорила їхнім батькам: «Діти не слухають того, що ви, батьки, їм говорите. Вони дивляться, що ви робите».

Свідчення життя та його цінності, досвід прощення та взаємоповаги в родині, розуміння та терпіння – ось що залишається в дитячому серці як досвід проживання віри.

Дітям, які одержали від батьків цей скарб досвіду віри, не буде важко зрозуміти та втілювати в життя ці воістину вічні й непорушні цінності. Ми можемо дати іншим тільки те, що маємо самі. Якщо наше серце сповнене миру, ми можемо поділитися ним з іншими. Можемо любити інших тільки якщо приймаємо й любимо самих себе. Можемо свідчити про Небо тільки якщо відчули Небо в собі – хоча б на мить. Ми можемо бути світлом для інших, якщо самі є світлом, якщо самі осяяні світлом, яким є Ісус Христос.

Молімося найперше про особистий досвід Божої любові та досвід Неба, який Ісус на коротку мить подарував Своїм учням на горі Тавор, щоб ми могли не тільки говорити іншим про Небо, а й свідчити про Нього.