Молитва – бальзам для душі (о. Любо Куртович, OFM)

Благословенна Діва Марія не відступає від нас, не перестає спонукати до того, аби ми серйозно прийняли й продовжили свій шлях разом із Богом, Який – єдиний – надає змісту нашому життю.

Так і в цьому посланні ми чуємо гостре прагнення материнського серця пробудити в нас голод, тугу за Богом.

Цієї туги за Ним ми не видумали, вона живе в нашому серці, хоч і може ховатися за суєтою, турботами, роботою й усім, що віддаляє нас від Нього. При цьому, однак, своє серце обманути неможливо, воно знає свого «автора» – Бога. І тільки Він може цілковито дарувати нашому серцю мир.

Ми, з одного боку, тягнемося до Бога, з іншого – противимося Його, Творця, порядку речей. Серце наше прагне Бога, а воля противиться молитві як єдиному шляхові, що веде до Нього. Боротьба ця, яку ми в собі переживаємо, – наслідок найпершого гріха. До гріхопадіння в земному раю для Адама молитва була як дихання. І було це так природно, тому що він перебував у благодаті Божій.

Все у житті – благодать. Молитва – благодать Божа. Пошук, навернення до Бога зі своєї волі – дари, отримані з висоти. Богородиця закликає, щоб ми молилися до Духа молитви як благодаті, просили благодаті, приступаючи до молитви.

Без Христа ми не можемо вершити нічого і, по суті, не здатні до молитви. Без іскри Його благодаті в нас не може бути ні бажання, ні сил прагнути Його. А найперша благодать – та, що допомагає усвідомити, що нам ніколи не відмовлять у тому, чого не вистачає.

Тому Сам Ісус спонукає нас: «Просіть, і дасться вам, шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам» (Мт. 7:7). «Кажу вам, будуть почуті за докучання їх». Він говорить про необхідність шукати, молитися, стукати й бути наполегливими, аби отримати від Бога те, про що просимо; переконує в необхідності молитви постійної, наполегливої, відважної та смиренної.

Плоди ж молитви найкраще пізнаються в нашому повсякденному житті, у відносинах із людьми, там, де ми живемо й працюємо. І тільки те, що ми отримали від Бога через молитву, ми можемо передати й засвідчити іншим.

Досвід віри не піддається «вивченню». Досвід – рід знання, якого не спростовують теоріями. Від досвіду живуть, і він сам про себе свідчить. І його, цей досвід зустрічі з Богом, не можна утримати при собі.

Папа Павло VI в апостольському зверненні «Evangelii nuntiandi» («Євангелізація сучасного світу») каже: «Світ, який усупереч численним проявам заперечення Бога в парадоксальний спосіб зайнятий пошуками Його на неочікуваних шляхах і відчуває в Ньому гостру потребу, вимагає від євангелізаторів, аби вони говорили про того Бога, Якого вони знають і Який їм близький, щоб вони проповідували, ніби бачачи Невидимого» (EN 76).

І лише людина, яка сама має досвід віри, зможе свідчити про нього іншим. Цей досвід не є чимось, що ми бережемо незмінним, але завжди новий досвід зустрічі з Богом, який живить і животворить наше життя.

МОЛИТВА:

Діво Маріє, благодаті повна, Ти, блаженна, що вірила навіть тоді, коли вірити було непросто, заступайся за нас. Ти, Маріє, пройшла шляхами нашого життя й не перестаєш приходити до нас, аби знову й знову пробуджувати, заохочувати й закликати нас. Нехай кожне серце, що заснуло й омертвіло духом, відчує Божу всемогутність та благодать, які надають зміст нашому життю, жертвам і самій смерті.

Заступайся за всі подружні пари й сім’ї, аби вони зважилися відчинити двері своїх домівок і через спільну молитву в сім’ї, зуміли досвідчити Божу присутність. Нехай Господь дарує мир там, де сум’яття й страх. Нехай Божа благодать примирить усіх непримирених, аби в них вистачило мужності просити прощення й пробачити одне одному, бо це шлях, яким Бог увіходить до нашого життя. Амінь.