Що це означає, коли ми говоримо, що Бог милосердний? Проповідь о. Марінко Шакоти, 18.04.2020 р.

ЄВАНГЕЛІЄ: Мр. 16: 9-15

«Воскреснувши ж уранці першого дня тижня, з'явився найперше Марії Магдалині, з якої вигнав був сім бісів. Вона пішла й повідомила тих, що були з ним і що сумували й плакали. Вони ж, почувши, що він живий та що вона його бачила, не йняли віри. Після цього з'явився в іншім вигляді двом з них, що були в дорозі й ішли на село. І ці, повернувшися, сповістили інших, але й їм не йняли віри. Нарешті з'явився він самим одинадцятьом, коли то були за столом, і докоряв за їхнє невірство та твердосердя, що не повірили тим, які бачили його воскреслого з мертвих. І сказав їм: «Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому творінню».

Ми чули в євангельському оповіданні, що Ісус говорить Своїм учням: «Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому творінню". Саме звістка про те, що Бог милосердний, є серцем Євангелія! Це послання Ісус довірив сестрі Фаустині, а Папа Іван Павло II реалізував це, установивши свято Божого Милосердя в першу неділю після Великодня.

Що це означає, коли ми говоримо, що Бог милосердний? Тут мова йде про сутність Бога, про те, яким є Бог, що таке Божа воля і яке Серце Бога.

Ісус учить нас, що любов Бога подібна до сонця, яке світить і на добрих, і на злих. Його серце широке й величезне, щоб прийняти кожного. Він не виключає нікого. Він шукає зранених, хворих, поневолених. Залишає 99 овець, щоб урятувати одну. Він піклується як про старшого, так і про молодшого сина. Він хоче, щоб вони обидва були на святі з Ним. Він відчиняє двері для входу на бенкет і тим, хто опинився поза суспільством, – кульгавим, сліпим і вбогим.

Це свято говорить нам про Божий погляд на речі. Бог не послав Свого Сина на світ, щоб шукати грішників, тому що вони грішні, і вказувати на них пальцем, кажучи: «Ти грішник!» Ісус бачить учинок (гріх), та не тільки вчинок, але й те, що криється за ним – обставини й причини гріха. Ясніше за все це видно з того, як Ісус дивиться з хреста: «Отче, прости їх, бо вони не знають, що роблять».

Ісус бачить тягар у душі людини. Іван Христитель зрозумів це й тому сказав про Ісуса: «Ось Агнець Божий, що бере на себе гріхи світу!» Він забирає гріхи, знімає тягарі з людини.

Це свято говорить нам про Серце Бога. Бог не просто спостерігає, але шукає способи, як допомогти людині, яка впала в гріх, як урятувати потопельника, знайти загубленого.

У Бога є безліч причин для того, щоб не допомагати людині, але покарати її, засудити, відвернутися від неї. У Бога є достатньо аргументів, які виступають зовсім не на користь людини, але всі ці аргументи програють у битві з причинами Його любові. Є багато причин засуджувати людину, але Божа любов сильніша за будь-яку іншу причину. Бог завжди шукає і знаходить вхід або хоча б щілину на шляху до людини, тому що Він бажає їй допомогти.

«До чоловіка грішника зайшов у гостину» (Лк.19: 7). Це був аргумент деяких людей проти Ісуса, коли Він прийшов до Закхея. Але аргументом Ісуса, чому Він зупинився в Закхея, було «... бо й він син Авраама!» (Лк 19: 9) Люди знаходять один аргумент, щоб засудити Закхея (бо він грішник), а Ісус знаходить одну причину, щоб урятувати його (бо й він син Авраама).

Те ж саме було й тоді, коли хотіли побити камінням жінку. Причиною каменування для фарисеїв послужив гріх жінки – вона була схоплена на перелюбі. Однієї причини досить, щоб жорстоко вбити її. Ісус не сказав, що жінка не згрішила. Йому ясно, що вона згрішила, але не тільки вона вчинила гріх (і чоловік брав участь у цьому), і всі, хто підняв камінь, були грішниками. Це достатній аргумент для Божої справедливості й любові, щоб урятувати жінку.

Після того, як ми шукали відповідь на питання про Боже Милосердя, виникає питання про нас самих: чи є Божою волею те, щоб і ми були милосердні?

Ісус дає нам відповідь: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6:36).

Хоча ми розуміємо, що Бог бажає, щоб і ми були милосердні, але ми часто підходимо до милосердя неоднозначно: з одного боку, ми приймаємо його, а з іншого – опираємося йому. Постає нелегке питання, кого саме стосується прохання Бога. Отець Славко Барбарич казав: «Усім добре відомо, яка воля Божа щодо інших у стосунку до нас. Тобто щоразу, коли ми хочемо, щоб нас любили, поважали, визнавали, допомагали нам, прощали нас і були милосердними з нами, щоб зберігали наше добре ім'я, щоб не забували про нас, ми твердо впевнені в тому, що це Божа воля для них. І це правда. Це воля Божа щодо інших у стосунку до нас. Однак ми часто забуваємо, що Божа воля в тому, щоб і ми ставилися до інших так само».

Опір милосердю проявляється частково в нашій власній волі і побажаннях для інших, а саме: іноді можна помітити, що ми не бажаємо іншим добра, не хочемо їхнього порятунку й не радіємо, коли хтось повертається з хибного шляху. Іноді можна почути слова: «Ну й добре, що з ним так сталося, він це заслужив!»

Дивно і нелогічно вести себе так, тому що абсолютно інакше ми поводимося тоді, коли мова йде про тварин і речі. Ісус був також вражений цим, тому Він хотів відкрити людям очі, щоб вони переосмислили свою поведінку. Коли вівця губиться, ми шукаємо її. Коли ми знайдемо її, то не станемо карати її за те, що та загубилася, але радіємо з того, що знайшли її. Так само ми чинимо й тоді, коли втрачаємо «драхму», гроші або інші цінні речі. Ісус хоче, щоб ми раділи не тільки тоді, коли знаходимо втрачені гроші та вівцю, але й тоді, коли загублена людина повертається на істинний шлях.

Причини, через які ми немилосердні до інших, криються не в інших, а в нас. «Вам у нас не тісно, тіснота – у вашім серці!» (2 Кор. 6:12). Так Павло відкриває очі корінтянам. Ми немилосердні до людей, коли вони роблять помилки не через гріх, а через наше тісне серце, у якому тісно, яке затверділо.

Коли навколо Ісуса зібралися митарі й грішники, щоб слухати Його, фарисеї та книжники коментували це так: «Цей грішників приймає і їсть разом з ними» (Лк. 15: 2).

Тісне серце бачить тільки скалку в оці й нічого більше. Бачить тільки гріх і грішників. Таке тісне серце засуджує й Самого Ісуса, Який не хоче нічого більше, крім як допомогти грішникам. І причина Його засудження в тому, що Він сидить за столом із грішниками.

Якщо серце тісне й поневолене, наші аргументи будуть служити цьому серцю. Якщо бачимо тільки чийсь гріх, ми завжди знайдемо якесь підтвердження, щоб засудити цю людину. Іноді достатньо всього однієї причини, і вона зовсім не повинна бути великою або значущою, щоб більше не розмовляти з кимось, чи не вітатися з ним, негативно говорити про нього, засуджувати його. Моє серце тісне – причина криється тут, а не в гріхах людей, саме тому в мене є причина перестати розмовляти з ними, відкидати й засуджувати їх.

Проблема криється в серці. Любов занадто слабка. А якщо любов слабка, то й аргументи любові слабкі. Бо засудження інших є ознакою того, що наша любов слабка. Причини такої любові не досить сильні, щоб подолати слабкості якоїсь людини. Таку любов перемагає кожна дрібниця. Така любов зупиняється перед чиїмсь гріхом, як перед якоюсь перешкодою, і не може рухатися далі. Не може подолати перешкоди, яка зовсім не повинна бути великою. Вона не може впоратися з цим, тому що вона слабка. Якби любов була в нас сильнішою, ніщо не могло б перемогти її. Вона завжди змогла б знайти достатньо або хоча б одну причину, щоб допомогти й урятувати людину, яка помилилася.

Якщо ми хочемо зрозуміти Милосердя Боже й самі стати милосердними, нам потрібно почути заклик до зростання та почати рости відповідно до любові Ісуса: «Любіть один одного, як Я полюбив вас». Ісус закликає нас, щоб наше серце розширювалося, щоб ми зростали в нашій любові (умовній, обмеженій) – до Божої любові (безумовної й безмежної). Це зростання від свого тісного, жорсткого та закритого серця – до широкого Серця Бога.

Ісус кличе нас: «Прийдіть до Мене ... Навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем». Це свято й Вервиця до Божого Милосердя – час, щоб дивитися на Ісуса, час, щоб більш глибоко пізнати Його Серце... Якщо ми будемо вчитися від Ісуса й відкривати своє серце для Божої любові, то завжди зможемо знайти причини для того, щоб допомогти, пробачити, не зупинити свого погляду тільки на скалці в оці іншої людини, не вказувати пальцем на іншого, але широко розкрити наші обійми – так само, як розкрилися обійми милосердного Отця на зустріч синові, який повернувся.