Проповідь середи у Великодній октаві (о. Звонімір Павичич, 15.04.2020, Меджуґор'є)

ЄВАНГЕЛІЄ: Лк. 24, 13-35

«А ось того самого дня двоє з них ішли в село, на ім’я Емаус, стадій сто шістдесят від Єрусалиму, і розмовляли між собою про те, що сталось. А як вони розмовляли та сперечалися між собою, сам Ісус наблизившись, ішов разом з ними…»

Брати й сестри, ми вислухали цю добре відому розповідь із Євангелія від Луки про двох учнів, які, розчаровані після подій в Єрусалимі, повертаються в село Емаус, і як на цьому шляху вони зустрічають Ісуса й розпізнають Його в ламанні хліба.

Учням Ісуса напевно було непросто в ці дні в Єрусалимі. Їхній учитель, який вів їх, якого вони вважали пророком і навіть Месією, був помер ганебною смертю. Але ж заради Нього вони відреклися від свого життя, залишили свою роботу, своє повсякденне життя й навіть свої сім'ї, щоб бути поруч із Ним, – тому що в Його близькості їхнє серце горіло. І за тим почуттям вони знали, що в Ньому приховано щось більше. Після Його страждань і смерті вони залишаються розчарованими. І їм не залишається нічого іншого, окрім як повернутися у свої доми, до свого колишнього ремесла, що деякі з них і зробили. Також і ці двоє повертаються з міста в село, з Єрусалиму в Емаус. По дорозі вони говорять між собою про все те, що сталося. Напевно, вони були сповнені нерозуміння з приводу всього, що сталося, а особливо з приводу розповідей жінок, які говорили про воскресіння.

Цікаво відзначити, як Ісус приєднується до них, коли вони говорять про Нього, про всі події, як Він приходить в моменти розчарування, коли здається, що весь наш світ рухнув. Ще більш цікавим є образ Ісуса, що намагається пояснити Святе Письмо, пророків і всі події для того, щоб вони могли зрозуміти, чому все це сталося – та це, на перший погляд, нещастя насправді було одним великим благословенням, чудом над чудесами, яке врятувало все людство.

Це підбадьорення й для нас, брати та сестри! Ісус не залишає нас тоді, коли ми думаємо, що все скінчено. У той же час це є для нас стимулом почати думати про наше життя й ситуації, які відбуваються з нами та з усім світом. Нам потрібно знати, що не ми «господарі ситуації». Ми повинні визнати, що ми часто не в силах самі тлумачити подій. Але також – ми повинні сподіватися на Ісуса – воскреслого Ісуса, Який виходить нам назустріч і показує, що все добре, що все так, як повинно бути й що все буде добре, навіть якщо по-людськи нам здається, що все пропало.

Можливо, ця загальна криза послужить нам на благо задля того, щоб ми прозріли, поставили себе на правильне місце, зійшовши з правлячого трону, який ми самі для себе спорудили – чи то у власному житті, чи в житті нашої спільноти – і направили свій погляд на небеса, де прославлений Христос сидить праворуч Отця й править усім світом. І могли сказати: «Господи, я віддаю Тобі своє життя, хоча мені здається, що воно могло б бути кращим, що Ти міг би вчинити м'якше зі мною, моїми ближніми, що могло бути менше страждань, менше муки й більше задоволення... Але, все ж, Господи, Ти знаєш краще, Ти – Бог. Ти Сам веди мене. Відкрий мій розум, щоб я зміг зрозуміти Писання й у його світлі поглянути на власне життя». 

Учні затримують Ісуса у своєму домі та поділяють трапезу з Ним. І впізнають Його в Його жесті – ламанні хліба. Тоді їхні очі відкриваються. І вони починають розуміти все, що Він їм говорив.

Наскільки важливі жести Ісуса! Переломлення хліба. Переломлення Своєї Плоті. Віддання Себе Самого за інших. Безмірна любов Бога до людини. І в той момент учні знову відчувають радість, безпеку й захист. Бог із нами. Він залишається з нами. Ми не одні. Вони настільки повні мужності, що вночі повертаються до Єрусалиму – у місто мук. Але тепер вони знають, що це місто слави.

Брати й сестри, що є плодом Воскресіння Ісуса?

Мир.

Мир, який може дати нам тільки Ісус. Мир, який народжується з реальності воскресіння. Що може бути настільки страшним, болісним або нестерпним в нашому житті, якщо ми знаємо, що Ісус воскрес і що ми отримали життя в Його воскресіння? І не проходить життя. Вічне життя, яке ніколи не пройде і якого ніхто не може відібрати в нас. Це справжня радість воскресіння. Що все страждання цього світу, увесь тягар одного людського життя – ніщо в порівнянні з майбутньою славою, яка нам дарована в Господа.

У цьому розумінні повинен жити кожен хрещений. Якщо він так живе, то його серце завжди буде горіти, він буде сповнений радості й зможе йти назустріч іншим, свідчити: «Ісус воскрес! Я розпізнав Його в Його слові й у ламанні хліба (в Євхаристії)».

Нехай цей час усамітнення, коли ми знаходимося в наших домах, буде часом зустрічі з Ісусом у Його слові. Відкриймо Євангеліє й читаймо про Ісуса, послухаймо Його слова. Нехай наше серце буде горіти Ним. Тоді, без сумніву, ми з більшою горливістю будемо приступати до таїнства Євхаристії, розпізнавати та цінувати це переломлення Хліба Життя, віддання життя Ісуса за нас, цю жертву любові.