Літургійні читання на 27 березня (УГКЦ)

Друга неділя Великого посту
Преп. Венедикта

Євр. 1,10 – 2, 3.

10. І: «Ти, Господи, напочатку заснував землю і небеса – діло рук твоїх. 11. Вони загинуть, ти ж перебуваєш; усі, мов одежа, постаріються. 12. Ти їх, неначе одежину, згорнеш і, немов одежа, вони зміняться. Ти ж – той самий, і літа твої не скінчаться.» 13. До кого з ангелів він коли мовив: «Сідай праворуч мене, доки не покладу твоїх ворогів підніжком під твої ноги?» 14. Хіба ж не всі вони служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають успадкувати спасіння?
1. Тому ми мусимо вважати дуже пильно на те, що почули, щоб, бува, нас не знесло з дороги. 2. Бо коли слово, оголошене ангелами, було таке зобов'язуюче, що всякий його переступ і непослух приймав справедливу кару, 3. то як утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасіння? Воно, спочатку проповідане Господом, було підтверджене нам тими, що його чули…

Мр. 2, 1-12.
1. Коли ж по кількох днях Ісус повернувся до Капернауму, чутка пішла, що він у домі. 2. І там зібралося стільки народу, що не було більш місця, навіть перед дверима; а він промовляв до них словом. 3. І от прийшли до нього, несучи розслабленого; несли його четверо. 4. А що із-за народу не могли донести до нього, розкрили стелю над місцем, де він був, й отвором спустили ліжко, на якому лежав розслаблений. 5. Ісус, уздрівши їхню віру, до розслабленого й каже: "Сину, відпускаються тобі твої гріхи." 6. А були й деякі книжники, що сиділи там та міркували собі: 7. "І як може цей так говорити? Він богохульствує! Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?" 8. Ісус же, вмить збагнувши духом, що вони таке собі думають, до них і каже: "Чого таке ось намислюєте у ваших серцях? 9. Що легше – сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко й ходи? 10. Та щоб ви знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати, – мовить до розслабленого: 11. Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому." 12. Устав той – і зараз же, взявши ліжко, вийшов на очу всіх; тож чудувалися всі, хвалили Бога й мовляли: "Ніколи ми такого не бачили!"