Літургійні читання на суботу ХХV звичайного тижня, рік ІІ (РКЦ)

Радій, юначе, у твоїй молодості, і нехай серце твоє зазнає щастя за днів твого юнацтва; іди, куди тебе тягне твоє серце, за тим, що чарує твої очі, але знай, що за все це Бог на суд тебе поставить. Гони тугу з твого серця й віддали від себе лихо; але і молодість, і чорний волос – марнота. Пам’ятай про твого Творця у дні твоєї молодості, перше, ніж лихі дні прийдуть і роки настануть, що про них скажеш: Вони мені не до вподоби; перш, ніж померкне сонце й світло, місяць і зорі, і насунуть по дощі знов хмари; тоді, як затремтять сторожі дому, і позгинаються мужі хоробрі, і ті, що мелють, кинуть молоти, бо їх мало, і потемніють ті, що виглядають у вікно, і зачиняться на вулицю двері, і притихнуть жорна; замовкне голос пташки, і припиняться пісні. Коли здійматись угору буде страшно, ба й на дорогу буде лячно вийти. І дерево цвістиме мигдалеве, і сарана стане тяжкою, і каперс висиплеться, – бо людина відходить до своєї вічної домівки, і плакальники вже по вулиці вештаються. Перш, ніж порветься срібна нитка, і золота плящинка розіб’ється, і трісне глечик над водою, колесо поломиться коло криниці, і порох повернеться у землю, звідки взявся, а дух відійде до Бога, що його він дав. Марнота марнот, каже Когелет, геть усе марнота.

Слово Боже