Маріїна школа — шлях до любові та миру
Вчора, 22:38.
Ми приїхали до Меджуґор’я, сповнені болю, утоми, відчуття несправедливості й безсилля. Приїхали, щоб знову шукати Бога — прямо в джерелі миру. Цей мир у серці ми намагалися знайти в багатьох молитвах, літургіях та побожних практиках. Після дуже тривалого часу ми вперше прокинулися не від звуку сирен, а від дзвонів і щебету пташок. Цей мир дозволив нам зосередитися на власному серці, а також пізнати одна одну — на що в щоденному поспіху бракує часу. У ці кілька днів ми могли говорити між собою також про те, чим наповнена наша душа, а не лише про те, чи маємо достатньо хліба, макаронів, олії чи чаю для тих, хто прийде по допомогу.У перший день ми піднялися на Маріїну гору — Подбрдо. Ще не дуже добре знаючи молитву розарію, ми вчилися її разом і в кожній таємниці роздумували над життям Пресвятої Діви Марії та пізнавали нашу Матір. Як і всі паломники, несли Марії наші болі, наші розірвані серця. Ми благали Її за нашу Україну, за наших хлопців в окопах, за поранених, за наші родини, за матерів, удів, сиріт.
На Подбрдо ми усвідомили, наскільки важливою є наша молитва. Ми просимо допомоги в різних організацій та багатьох людей, але так рідко звертаємось по допомогу до Бога. Ми забули про це в шаленому ритмі нашого дня. Під час вечірніх Святих Мес згадували, яким прекрасним був мир в Україні і як ми не вміли його цінувати. Особливим моментом під час Літургії було те, що ми могли побажати миру одне одному й іншим людям. Нехай справжній мир, Божий мир, завжди буде між усіма нами.
Сходження на гору Кріжевац стало завершенням нашого паломництва. Під час Хресної дороги ми поєднували страждання нашого народу зі стражданнями Христа. Ми вдячні, що в нашому болю ми не самі, що ми відчули: Ісус — із нами на цій дорозі. І ми хочемо надалі бути, як Симон, Вероніка чи жінки з Єрусалиму — служити, жертвувати наші страждання заради миру. Дякуємо Богові за цей благодатний час.
Ми не раз зустрічалися з власним сумлінням. Як молитися за ворогів? За тих, хто руйнує нашу країну? Як ступити на шлях милосердя? Це нелегко — і ми досі в дорозі! Але найважливіше, що ми вже на цій дорозі — дорозі навернення з Пресвятою Богородицею. Насамперед хочемо молитися за власне навернення до Бога й про благодать, щоб мати силу молитися також за навернення наших ворогів. Ми знаємо, Маріє: Ти нас поведеш.
Дякуємо Тобі, Маріє, за Твою школу, за те, що Ти показала нам: молитва, Святе Письмо, Євхаристія, сповідь і піст — це шлях до прощення і єдиний шлях до любові та миру в серці.
Волонтери з Шевченково, Україна
Повернутися назад