Головна > Свідчення > Ісусе, я тут

Ісусе, я тут


4-04-2024, 21:29.
У Меджуґор’ї з 3 по 8 березня відбулися реколекції “Піст, молитва і тиша” для української групи. Ці реколекції, або, як тут називаємо, семінар, відбуваються в спеціальному реколекційному будинку – Домі миру. Місцеві отці францисканці провадять реколекції, а група проводить час у мовчанні, пості та молитві, більш уважно вслухаючись у Боже Слово та Його волю щодо кожного зокрема. Ділимося з вами кількома свідченнями учасників цього семінару.
Для мене Меджуґор’є, семінар посту молитви і тиші – як гора Тавор. Мене торкнули слова «Своє навернення потрібно прожити». Я розумію, що своє навернення достатньо не прожила в собі, однак відразу хотіла навертати весь світ. І тут зустрілася з такою правдою: я потребую просто бути, приймати й прийняти те, що Господь прийшов заради мене. Тут, на семінарі, я зустріла любов Бога. Бачу, як Бог діяв у моєму серці.  Дуже торкнули слова під час Адорації, що Господь цією частинкою Хліба – Євхаристією – підтримує весь світ, і зрозуміла, що Він так завжди підтримував моє життя. Зараз маю у своєму серці вдячність і усвідомлення того, що Божа любов є реальною. (Ліля)
Коли їхала сюди, направду була спустошена як фізично, так і духовно. На цьому семінарі хотіла зрозуміти, куди та як мені рухатися в житті. І зрозуміла, що моє життя та серце зараз у дуже великому хаосі та якщо я прошу Бога, щоб Він діяв у моєму житті, то усвідомлюю, що в хаосі Він діяти не може. У часі цього посту для себе відкрила багато, як і те, що мені потрібно наводити порядок у своєму житті. У момент, коли сказала Богові: «Наведи порядок у моєму серці, житті», – усвідомила, що не даю себе любити, не пускаю любові і саме цим не впускаю Бога у своє серце. Я багатьом розповідала про Божу любов, але сама її не відчувала ніколи до кінця. Я зрозуміла, що насправді просто Бога не пускала у своє серце. (Христина)
Дуже хотіла потрапити на цей семінар. На ньому я зустрілася зі своєю немічністю, навчилася її віддавати Богові. Найбільше мене торкнулися слова під час Адорації «Ісусе, я тут». Ці слова я повторювала весь час, як приходила на Адорацію: «Я прийшла на зустріч із Тобою, щоб бути ближче до Тебе й робити все те, що б мене зближувало з Тобою, і щоб померло все те, що мене віддаляє від Тебе, і я могла воскреснути разом із Тобою». Переживши цей семінар, я постановила ще глибше пізнавати волю Божу щодо себе. (Ліля)
Я вперше на цьому семінарі посту, молитви й тиші. Цей час став мені такою великою пустинею зустрічі з Ісусом. Пригадую лекцію про зустріч Симона й Ісуса, коли Симон впускає Ісуса  у своє життя на свій човен. Десь так і я намагався протягом декількох днів пустити Ісуса у своє життя, глибше переглянути своє серце, де маю ще працювати над ним. Вершиною цього всього семінару було те, що я посповідався і після сповіді пережив велике глибоке милосердя, відчув Божу присутність. (Микола)
Бог насправді приходить у тиші, досвідчила це. Може хтось мав тут генеральну сповідь, а в мене була перша генеральна подяка за своє життя. Отець-лектор сказав, що потрібно вернутися до самих початків, так і мені від самих початків Господь почав показувати моменти такі прості та яскраві, але сповнені любові моїх рідних. Дякую Богові за кожну людину, бо моменти творять люди. (Ірина)
На початку нашого семінару я сказала, що дуже змучилась жити й хотіла відчути, що мене теж хтось любить. На цьому семінарі Бог відкрив те, як багато людей мене любить, тільки десь я на вмію приймати тієї любові. Цими днями хочу повідати таке свідчення. Мій син є далеко від мене, і в нас із ним таке собі спілкування: через повідомлення я пишу, а він деколи відпише, зідзвонюємося дуже рідко. Одного вечора біля мене був телефон, і я побачила, що телефонує син. Піднявши слухавку, почала запитувати, що сталося. Він відповів, що нічого, лише хотів запитати, як я. Коли ж я сказала, що люблю його, у відповідь почула, що він любить мене ще дужче. Під час семінару Господь показував усі моменти, коли я переживала ту любов і була люблена. Він дав пережити це все заново. (Світлана)
Така глибина – пережити цей час Великого посту тут, на цьому семінарі. Із лекцій найбільше торкнулися слова, що в кінці кожного Великого посту є Воскресіння. Паралель, яка була проведена зі св. Франциском, Транзитусом, що це перехід, і якщо в житті ми живемо з Господом, близько біля Нього, то скільки б не було страждань чи випробувань, коли настане цей час переходу – це буде насправді одна прекрасна зустріч з Отцем. (Віолета)
І я вже була в Меджугор’ї багато разів, але вперше на семінарі посту. Насправді я сюди не хотіла їхати, але, за порадою близьких мені осіб, таки поїхала. Думала, що все знаю, усе бачила, усе чула й майже все роблю з того, чого вчуся в Школі Богородиці. І казала, для чого мені цей семінар. Як приїхала, то була дуже злою і думала, що мене просто тут розірве. Я постановила на самому початку, що тут робити нічого не буду: ні постити, ні мовчати, не буду читати Святого Письма, не буду ходити навіть на Адорації, що просто сидітиму у своїй кімнаті – мене все дратувало. Але  Бог діяв тут у Свій спосіб. Першого ж дня під час Адорації в розмові з Богом я поставила питання: «Хто  я? Сама себе не впізнаю, чому бунтую, чому зла». Через Святе Письмо отримала відповідь, що я, як Йона, просто втікаю від усього й що саме та риба і є для мене ця Куча Міра – дім, де проходили реколекції. У цей час я зрозуміла, над чим маю працювати: над покорою і гординею. Якщо хочу бути знаком для когось, насамперед для себе, для сім’ї, для інших, то маю впокоритися і прийняти Божу волю. (Романа)


Повернутися назад