ЗЦІЛЕНИЙ ЦІЛИТЕЛЬ (о. Славко Барбарич, OFM)

Однією з дуже важливих і наголошених частин Меси та подій під час Меси є зцілення, оздоровлення, духовне, психічне та фізичне. Гріх завжди сам по собі є руйнуванням чогось існуючого або запобіганням тому, що має існувати, рости та розвиватися. Все, що руйнує дружбу, радість, любов, довіру, надію, віру або що перешкоджає зростанню цих цінностей, саме по собі є гріхом і грішним, а де є гріх, там людина поранена, хвора, нездатна до життя, для якого вона була створена. Не применшуючи людської злоби та відповідальності за гріх, нам, безумовно, слід наголошувати на людському безсиллі в боротьбі з особистим гріхом та безсиллі протистояти загальному злу, руйнуванню, знищенню та ранам.

Християнин, який бере участь у Божественій літургії, переживає велике усвідомлення внутрішнього зцілення, дуже часто також фізичного зцілення як доказ того, що внутрішнє зцілення відбулося. У Євангелії від Луки 5:17-25 написано:

«Раз якось, коли Ісус навчав, були при тому фарисеї та учителі закону, що поприходили з усіх сіл Галилеї та Юдеї і з Єрусалиму; і сила Господня була на ньому, щоб оздоровляти. Аж ось люди несуть на ліжку чоловіка, що був розслаблений; вони шукали способу, як би його внести та перед ним покласти. І, не знайшовши, кудою б його внести через натовп, вилізли на крівлю і крізь череп’яну стелю спустили його з ліжком на середину перед Ісуса. Бачивши їхню віру, Ісус мовив: “Чоловіче, прощаються тобі твої гріхи!”

А книжники та фарисеї почали міркувати: “Хто це такий, що говорить богохульства? Хто може гріхи відпускати, крім одного Бога?” А Ісус же, знаючи думки їхні, відповів їм: “Чому так думаєте в серцях ваших? Що легше, сказати: Відпускаються тобі твої гріхи, — чи сказати: Встань і ходи? Та щоб ви знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати”, — мовив розслабленому: “Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко та й іди додому.” І вмить він устав у них перед очима, взяв те, на чому лежав, і пішов до свого дому, славлячи Бога.» (Луки 5:17-25)

Ми не повинні виходити з церкви, доки не зцілимося всередині, доки не отримаємо нової свободи від гріха та нової свободи для нових перетворювальних дій у світі, і щойно ми залишаємо церкву, ми також покликані нести цей дар зцілення. Це не означає, що ми всі покликані творити видимі чудеса, чудеса видимого порядку, але передусім чудеса, що творяться любов’ю. Любов – це цілюща сила, бо спочатку нам потрібне внутрішнє зцілення.

Висловити комусь слово надії та підбадьорення, дати добру пораду, знати, як простягнути руку допомоги, – означає зцілення, бо так само, як одне зле слово вбиває душу, занурює в темряву, забирає радість, мир і сенс життя, так само й одне добре людське слово, що виростає з божественного слова, робить протилежне. Людина є найбільше поранена та хвора, коли ближній не віддає їй себе, але вона здорова та зцілюється, коли люди віддають себе їй і коли стають даром. Достатньо просто згадати, що це означає для дитини, ще до народження, чи радісно чекають батьки на це неї як на подарунок, чи відкидають. Це особливо актуально, коли дарування чи недарування трапляється пізніше в житті. Багато духовних, психічних та фізичних захворювань тісно пов’язані з даруванням, а точніше, недаруваням.

Бути людиною віри, переживати Євхаристію та жити нею у повсякденному житті та праці, а також у зустрічах з людьми – означає бути зціленим та цілителем. Молитися, жертвуватися, дарувати себе – означає бути цілителем. Роблячи так, ми зрозуміємо, що це означає: «Я прийшов для грішників і хворих».

Коли ми виходимо з церкви після меси з благословенням і бажанням піти з миром, ми знову отримуємо благодать, але також і завдання жити своїм повсякденним життям так, щоб бути благословенням, а це означає «bene-dicere» (лат.) – добре говорити з усіма і про всіх, словами і ділами. Це божественне завдання — освячувати життя благословенням і миром. Це фактично повернення Бога у світ, який одного дня відірвався від Нього через непослух, розірвавши дружбу. Це є приготуванням шляху Господнього, Його пришестя та Його перебування з синами людськими.

Той, хто серйозно вирішить взятися за це завдання і прийме його всім серцем, матиме багато труднощів, але й радощів у житті. З ним станеться те, що сталося з пророком Іллею. Він втомиться від людської злоби, нерозумності, глухоти та сліпоти і буде спокушатися: покинути все і втекти зі світу чи піддатися злу? Це може траплятися щодня. Чим свідоміше ми боремося зі злом заради добра, тим більше ми піддаємося внутрішній втомі, і то є саме той момент, в якому ми покликані повернутися до Ісуса, до жертви Меси, щоб разом з Ним ми могли знову розпочати та продовжити відкуплення світу та власного життя.

Але не лише оновлення духовних сил, а й подяка повинні спонукати нас щодня зустрічатися в молитві та, якомога частіше, в євхаристійній жертві. Ось так ми продовжимо єдність життя. Таким чином ми будемо живою жертвою на хвалу і славу Бога Отця. Амінь.