Вчитися спочатку (о. Славко Барбарич, OFM)

Загальновизнано, що будь-яке виховання – зокрема в молитві та дружніх стосунках із Богом – найуспішніше тоді, коли розпочинається вчасно й відбувається в сім’ї за участю батька і матері, братів і сестер, а також усього оточення, серед якого росте людина. У Своїх настановах і посланнях Богородиця не могла забути й оминути цього:

“Дорогі діти! Сьогодні закликаю вас відновити молитви у своїх сім’ях. Дорогі діти, заохочуйте наймолодших до молитви, і щоби діти йшли на Службу Божу. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик” (7 березня 1985 р.).

Немає нічого благотворнішого й обставин щасливіших для природного росту й розвитку дитини, ніж коли вона народжується і виховується в євхаристійній любові. Євхаристійна любов – це та, яка віддає і дарує себе, яка приймає без умов. Це любов, яка, як сонце, необхідна для всякого зростання.

Кожна людина в собі несе глибоко посіяне насіння любові, віри та надії. Це насіння прагне рости й розвиватися. Через це людина виявляється реалізованою. Через це вона робиться образом Божим, почувається щасливою і стає людиною миру. Сім’ї, а особливо батьки, які люблять одне одного і приймають одне одного в євхаристійній дарованій любові та любові, що дарує себе, здатні в цій атмосфері виховати й дітей. Проте досвід говорить нам, що сьогоднішній світ сповнений зосередженості на собі, егоїзму, а отже, нестачі євхаристійної любові, і тому виховання нових поколінь ускладнене. Особливо у зв’язку з тим, що егоїзм зовні привабливіший. Він більше обіцяє і менше зобов’язує. І коли це справжнє насіння не набуває розвитку, виявляється задавленим, коли Божий образ, викарбуваний у глибинах душі, руйнується, людина виявляє всю повноту деструктивності та неправди в собі.

Не потрібно боятися виховувати дітей у такому дусі – у дусі євхаристійної любові. Домагатися цього можна загальною атмосферою благополуччя в родині. Ані слабкості, ані помилки, які трапляються між батьками і дітьми, не проблема, бо існує прощення, а воно – характерна риса євхаристійної любові. І так само, як батьки навчають дітей мови, звичок, гарної поведінки та ведуть, коли ті йдуть до друзів у гості, так само вони можуть і повинні з малих років приносити та приводити дітей на святу Месу. Діти, навіть не розуміючи, здатні сприймати те, що відбувається, і розвиватися силою того, що сприймають. Батькам зазвичай не заважає те, що діти не відразу усвідомлюють усі стосунки в сім’ї, а також інші родинні чи дружні зв’язки, – вони однаково водять їх із собою. Так само, саме з цієї причини і з тими самими намірами потрібно разом із дітьми ходити й брати участь у Месі.

Звичайно, є питання, як організувати службу Меси, щоб дітям легше було в ній брати участь. Моє переконання в тому, що про це потрібно не стільки міркувати, скільки щоб священники й ті, хто готує літургійні служби з дорослими, самі якомога глибше їх переживали. Там, де цікаво й корисно дорослим, так само буде й дітям. З більшою любов’ю і відповідальністю, з кращою підготовкою священників і кращим розумінням літургійної служби завжди знаходитимуться кращі рішення. Той, хто переживає євхаристію по-справжньому, завжди бачитиме новий, кращий і більш відповідний вираз усьому, що в ній відбувається, зберігаючи водночас вірність усім літургійним правилам.

Для прикладу уявімо батьків – батька і матір, які глибоко й побожно, смиренно й віддано поклоняються присутньому Христу. Їхній приклад глибоко вростатиме в душу дитини і в процесі дорослішання допомагатиме їй знаходити свій центр, свою глибину, з якої потрібно буде будувати життя і створювати безпосередній контакт із Богом та ближніми. Що означає для маленької дитини, коли вона бачить, що люди, простягаючи руки, пропонують одне одному знак миру? Або коли батько й мати благоговійно приступають до святого Причастя? Або коли йдуть на сповідь? Усе це глибоко впливає і формує душу дитини, і тоді вона залишається відкритою та готовою до постійної співпраці з Богом.