Проповідь о. Любо Куртович, OFM , 20.06.2020

Проповідь о. Любо Куртович, OFM , 20.06.2020

Читання святого Євангелія від Матея

У той час Ісус сказав Своїм апостолам: «Не бійтеся людей: нема нічого схованого що не виявиться; нічого тайного, що не стане знаним. Що вам кажу в темноті, кажіть те при світлі; і що ви чуєте на вухо, голосіть з покрівель. Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть; а бійтесь радше того, хто може погубити душу і тіло в пеклі. Хіба не за шага продається пара горобців? А проте ні один із них не впаде на землю без волі Отця вашого. А вам же волосся на голові пораховано! Не бійтесь, отже: ви вартніші за багатьох горобців. Кожний, отже, хто визнає Мене перед людьми, того і Я визнаю перед Моїм Отцем небесним. Хто ж Мене зречеться перед людьми, того і Я зречусь перед Отцем Моїм небесним» (Мт. 10:26-33).

 

Брати і сестри! У Євангелії від Матея, яке ми зараз чули, три рази повторюються слова Ісуса: «Не бійтеся!» І тільки один раз ми чуємо: «Бійтеся!» «Бійтеся радше того, хто може погубити душу і тіло в пеклі». Ісус каже: «Не бійтеся!» Бо Він бачить серця Своїх учнів, сповнені страхом, страхом перед майбутнім, після того, як Ісус каже їм проповідувати все, що вони чули від Нього. Серця Його учнів полохливі, вони знають, що зіткнуться з ворожістю, презирством, відверненням. Тому Ісус хоче прибрати з їхніх сердець страх, хоче забрати його в них. І в інших місцях Євангелія Ісус підбадьорює Своїх переляканих учнів. Згадаймо випадок на морі під час бурі (Мр. 4:36-41). Ісус спав на кормі на подушці. Учні налякані, бо хвилі розбиваються об човен. Море хвилюється. Вони сумніваються в турботі Ісуса: «Учителю, тобі байдуже, що гинемо?» Ісус докоряє їм: «Чого ви такі боязкі? Ще досі не маєте віри?» З першої і до останньої сторінки Святого Письма ми стикаємося з досвідом страху, але також і виходу з нього. А місце, де народжується страх в Біблії, – це саме людське серце. Серце від страху може заціпеніти. Усе це – той досвід, який ми знаходимо в біблійної людини. Але не краща ситуація і з нами, що живемо сьогодні. Існують різні види й причини страху. Страх є в кожному з нас. Людина – це істота, яка боїться. Страх супроводжує людину від моменту народження й до смерті. Якщо хтось скаже, що він той, хто нічого не боїться, то він ненормальний.

Страх – це один загальнолюдський фактор. Мільйони людей щодня вживають ліки, щоб побороти свій страх. Деяких страх доводить до смерті. Страх, якщо він у певних дозах, можна сказати, може вберегти нас від небезпеки. Але найперше страх паралізує. Страх – це результат грішного стану людини. Якщо людина відчуває загрозу, а на землі ми стикаємося з досвідом того, що тут не рай. Тут іде боротьба. Багато випробування, з якими стикається людина в житті. Якщо вона працює – вона може втратити його. Якщо роботи немає – вона переживає, чи знайде її. Люди, пішовши на пенсію, переживають, як зможуть прожити. Люди бояться хвороби, як будуть лікуватися. Бояться за своїх дітей. Цей світ сповнений різних викликів, випробувань, криз, хвороб, невидимих вірусів. Сварки, суперечки, ненависть, зранені відносини між людьми, несподівана смерть у наркотиках, алкоголі, пошук задоволень – усе це є простором для страху. І ми в цьому живемо. Хіба страх не є мотивацією сьогоднішньої нашої поведінки в зв’язку з вірусом Covid-19? Сьогодні мій ближній стає для мене небезпекою, він потенційно стає тим, хто несе смерть. А найбільший страх – страх перед смертю. Ми забули, що ми за своєю суттю є смертними. Тут ми минущі. Ми не залишимося тут назавжди. А перед смертю ми залишаємося безпорадними. Ми хочемо відштовхнути від себе смерть усіма можливими способами якомога далі від себе. І сьогодні ми могли б сказати, що сенсом життя стає спроба продовжити життя. Усе більше різних життєвих стилів, способів життя, здоровий спосіб життя стають чимось схожим на релігію, на релігійний культ. Ми хочемо звільнитися від страху перед смертю різними дієтами, вправами, здоровою їжею, але, не дивлячись на все це, у нас залишається страх. Страх від згасання. Це являється минущим, смертним, неможливо перемогти страх у нас. Тому нам необхідно міняти свій погляд на цю перспективу. Необхідно шукати надійну опору. Цей досвід пережив і апостол Петро, ​​коли ходив по воді (Мт. 14: 22-33). Цей досвід має кожен із нас. Петро за словом Ісуса вийшов із човна. Коли Петро сказав йому: «Господи, коли це Ти, повели мені підійти водою до Тебе!» Розум і закони фізики кажуть йому, що він не може ходити по воді. Петро сумнівається, чи вірити словам Ісуса, чи розуму. Вірити – це вийти з упевненості човна й дивитися духом і серцем на Ісуса. Це означає мати правильний погляд. У Петра це вийшло. Він зробив кілька кроків. Але він відвів свій погляд від Ісуса й подивився на море та на хвилі – і тоді його охопив страх, і він починає тонути. Хіба і ми, браття і сестри, чи не проживаємо те ж саме? Як тільки ми втратимо з виду Ісуса, як тільки дивимося в майбутнє без Ісуса, коли починаємо дивитися на себе – нас відразу долає страх. Страх від хвороб, від вірусу, від інших людей. Ми могли б сказати, що людина сьогодні страждає від різних форм страху. А це страх перед Богом, перед людьми і страх самого себе. Страх перед Богом – це страх недовіри Господу, Його слову, Його милосердю, Його любові. Страх перед Богом – це закритість серця. Страх перед Богом – це відчуття, що не можемо вірити Господу, коли ми в розпачі, коли не віримо Його любові, але очікуємо того, що Він буде нас карати. Коли обтяжені неправильними образами Бога. Це насправді демонічні образи Бога. Це не той Бог, Якого явив нам Ісус. І від таким неправильних, помилкових образів Бога ми повинні б звільнятися. Вбирати в себе слово, погляд, досвід Ісуса, Його Отця. Ісус, коли зростав, відчував необхідність чути голос Отця: «Це Син Мій Улюблений!» Також кожен із нас має потребу в цьому. Це почули й зцілилися багато з нас тут, на цьому місці. Це досвід бути любленим Богом. Це не той Бог, Який прийшов розпинати людину за її минуле, гріхи й рани. Другий страх – страх від ближніх. Усі ми маємо необхідність бути прийнятими, любленими, утвердженими, поміченими.

 

Страх від ближніх – це насправді те, чого ми боїмося, що інші будуть зводити на нас наклепи, обмовляти, не приймуть нас. Ці всі страхи роз’їдають наше серце й душу. Третій страх – страх самого себе. Ми проживаємо те, що не є господарями свого життя. Ми не знаємо, чи будемо живі й здорові завтра. Чи не трапиться з нами якоїсь несподіваної хвороби або смерті наших ближніх. Якась несподівана подія, хрест, страждання. Ми відчуваємо, що не ми самі тримаємо наше життя в руках, але є Хтось, Хто вище над усіма нашими страхами. Хтось, у Чиїх руках не тільки весь усесвіт та історія людства. Є Хтось, Хто знає кожен твій крок. Хтось, із Чиїх рук ти прийшов і Чиє серце тебе створило.Бо ми створені за Його образом. І наскільки важливо дозволити, щоб ця істина про нас спустилася з нашої голови в наше серце. А це найважче. Найважчим для нас – це вірити Богові. Найжахливіший страх – страх від самого страху, коли ми віримо більше страхам, ніж словам Ісуса. Коли віримо страхам, а не Господу, ми тим самим говоримо Йому, що Він безпорадний, щоб нас зцілити і звільнити. Слово Ісуса бажає знайти відгук у нашому серці. «Не бійтеся! Не бійтеся тих, що вбивають тіло!» Не бійтеся людей! Не бійтеся вірусу! Не бійтеся майбутнього! Не будьте обтяженими марно. Ісус каже нам: «Бійтеся Бога! Бійтеся того, хто є Господарем душі та тіла і всього всесвіту та вічності. Людина завжди відчуває, що стоїть перед Богом, Який великий і страшний. Бог, Який усемогутній. Людина завжди при цьому відчуває свою слабкість, негідність перед Богом. Це ми бачимо на сторінках усієї Біблії. Це ми проживаємо на своєму власному житті. Це пережили візіонери тут 39 років тому, коли вперше бачили Богородицю. Вони пережили страх. Вони розуміли, що стоять перед тайною. Бог завжди залишається для нас тайною. Меджуґор’є завжди залишається тайною, яка одночасно ховається й відкривається для наших очей та серця.

 

Коли мова йде про страх Божий, про дар Духа Святого – це абсолютно інший страх. Це не страх від Бога. Це страх для Бога. Страх, що ми підемо, що втратимо Його через свій гріх, через свої помилково прийняті рішення. Ми й сьогодні можемо чути, як перестав існувати страх Божий між нами. Ми втратили повагу, шанування, авторитет і перед батьками, перед дорослими, Церквою... Уже немає страху майже ні перед ким. Але страхи не зникли. Сьогодні стало сучасною хворобою анксіозність, депресія, обтяженість.Утрата страху Божого замість того, щоб нас звільнити від усіх страхів, учинила нас рабами страху. Подивімося, що відбувається у відносинах між батьками й дітьми в суспільстві. Батьки залишили всякий страх перед Богом, а діти залишили страх перед батьками. Страх Божий насправді відбивається на землі в страху шанування дітей перед батьками. І Біблія невпинно говорить нам про дві речі. Здається, що в дітей більше немає шанування батьків. Чи робить їх це більш вільними й упевненими в собі?

Ми знаємо, що це не так. Дар Духа Святого, страх Господній завжди приносить свободу, мир, радість, здоров’я.

 

 Брати і сестри, страх Господній звільняє нас від боязні, тому що Бог не дав нам духа страху, але духа міцності й хоробрості, говорить св. Павло. Наблизьтеся до Бога і випробуйте Його захист і близькість. Це звільняє нас від тривоги, від неспокою. Ми всі потребуємо такого досвіду. І багато пережили його тут, через близькість присутності Богородиці.Через Її слова: «Якби ви тільки знали, як сильно Я вас люблю, ви б плакали від радості». Не від жалю. «Я завжди з вами і не бійтеся», – говорить нам Матір. «Не бійтеся випробувань, майбутнього. Дітоньки, той хто молиться, не боїться майбутнього, а хто поститься, не боїться зла ». Тут ми чуємо відгук через Її слова протягом усіх цих років. І знову Вона каже нам: «Тільки молитвою й постом можна зупинити війни, війни вашого невір’я та страху перед майбутнім». Так будемо й ми молити про Божу благодать тут через заступництво Богородиці, щоб пережити дар Його миру, дар зцілення від усіх тривог і страхів, тільки того миру, який Він може нам дати, бо Він є Царем і життя, і смерті. Він – наш Отець. Амінь.

о. Любо Куртович OFM