Повернення додому
31-07-2026, 20:34.
Хочу поділитися свідченням про Меджуґор'є та про те, як це місце торкнулося мого життя.Уперше я приїхала до Меджуґор'я у 1995 році. Тоді я була вагітна своєю п'ятою дитиною. Перш ніж розповісти про саме паломництво, хотіла б сказати кілька слів про своє життя і про те, якими були мої стосунки з Богом.
Я виросла в католицькій сім’ї, але ми не жили вірою по-справжньому. Я знала, що Бог існує, однак не мала з Ним особистих стосунків. Зверталася до Нього переважно тоді, коли чогось потребувала або переживала важкі моменти.
Мені не подобалося життя моїх батьків, тому я хотіла якнайшвидше залишити батьківський дім. Я дуже рано вийшла заміж — у вісімнадцять років — за чоловіка з невіруючої родини. Уже тоді я чекала на свою першу дитину.
Після весілля протягом чотирьох років у нас народилося троє дітей. Згодом мій чоловік тяжко захворів. У нього відмовили нирки, і тричі на тиждень він мусив проходити діаліз.
У 1994 році я завагітніла вчетверте. Ми чекали на сина Милоша. Лікарі наполегливо радили мені перервати вагітність. Вони стверджували, що дитина може народитися нездоровою, а з огляду на важкий стан чоловіка було б краще зробити аборт і насамперед думати про його здоров'я. Такої ж думки була майже вся родина, окрім моєї мами, яка підтримала мене.
Усі говорили, що Бог зрозуміє мене, якщо я зроблю аборт, і що передусім потрібно думати про здоров'я чоловіка. Але саме в той період я почала більше звертатися до Бога. Коли чоловік захворів, я стала молитися й відчувала, як Господь притягує мене ближче до Себе. Велику силу я знаходила у Святій Месі, в Євхаристії та в молитві.
Тоді я сказала Богові, що більше не хочу Його ображати і не хочу йти дорогою, яку пропонує світ. Я вирішила залишити дитину. Сьогодні я кажу, що Бог Сам врятував Милоша, тому що хотів, щоб він був у цьому світі. Якби все залежало лише від мене — слабкої людини, — можливо, я не витримала б величезного тиску з боку оточення і лікарів. Але Бог підтримував мене і провадив.
8 лютого 1994 року Милош народився здоровим, а того ж року, у грудні, мій чоловік після трансплантації отримав нову нирку.
Через рік я знову завагітніла — п'ятою дитиною. І знову на мене чинили великий тиск, щоб я перервала вагітність. Деякі люди навіть насміхалися з моєї віри. Лікарі направили мене на генетичне обстеження.
Саме тоді моя мама згадала про паломництво до Меджуґор'я і запитала, чи не хочу я поїхати. Я погодилася. Це було на Великдень 1995 року.
Під час вечірньої молитовної програми між паломниками ходив отець Славко Барбарич із Пресвятими Дарами та благословляв людей. Коли я побачила, як він наближається, мені пригадалася жінка з Євангелія, яка багато років страждала на кровотечу й вірила, що одужає, якщо лише торкнеться краю Ісусового одягу.
У ту мить я уявляла, що повз мене проходить Сам Ісус. Отець Славко зупинився біля мене, і я торкнулася його ризи. У глибині свого серця я дуже чітко почула слова: «Іди, твоя віра спасла тебе». Тоді я не могла пояснити, що сталося. Але мене наповнив дивовижний, глибокий мир, який залишився зі мною.
Повернувшись із Меджуґор'я, я пішла на прийом до лікаря. Він запитав, чи проходила я генетичне обстеження. Я чесно відповіла, що ні. Лікар почав дорікати мені за безвідповідальність і говорив про те, що буде, якщо дитина народиться хворою. І раптом я знайшла в собі відвагу, якої раніше не мала. Я сказала йому: «Не я дала цьому життю початок, тому не маю права його забрати». Після цього я простягнула йому образок Богородиці, який привезла з Меджуґор'я. Лікар нічого не відповів. 26 жовтня народилася Терезка. Це була здорова й прекрасна дівчинка. За цей дар я й досі дякую Богові. Сьогодні вона вже сама є мамою двох дітей. Відтоді Меджуґор'є стало моїм другим домом.
Пам'ятаю також одне паломництво в серпні, на свято Успіння Пресвятої Богородиці. Після вечірньої програми ми виходили з храму, і попереду нас ішов отець Славко Барбарич. Я була разом із подругою Анічкою, і раптом відчула сильний аромат троянд. Спершу я подумала, що мені здалося. Запитала:
— Анічко, ти теж це відчуваєш?
Вона відповіла:
— Так.
За отцем Славком линув дивовижний аромат троянд, ніби його супроводжувала сама Богородиця. Це ще один глибокий досвід, який я пережила через служіння отця Славка.
До Меджуґор'я я їжджу щороку. Навіть після смерті мого чоловіка я продовжую регулярно туди приїжджати. Воно стало моїм другим домом. Для мене Меджуґор'є — це місце, де небо торкається землі. Я переконана, що про Меджуґор'є неможливо лише розповідати. Його потрібно пережити. Потрібно приїхати туди й особисто відчути дотик Божої любові, яка так могутньо присутня там і чекає на кожну людину.
Часто кажуть, що до Меджуґор'я людина потрапляє тоді, коли її запрошує Пресвята Діва Марія. І я вірю, що це правда. Це схоже на повернення додому. Наче тебе кличе твоя Мама, а ти повертаєшся в Її обійми.
Ганка, Чехія
Повернутися назад