Радійте, дітоньки (о. Марінко Шакота, OFM)
11-07-2026, 12:03.
Послання Богородиці 25 червня 2026 року«Дорогі діти! Радійте разом зі Мною, бо Всевишній дозволив Мені бути з вами, щоб вести вас до Нього, Який є Дорога, Правда і Життя. Радійте, дітоньки, та будьте радісними й у труднощах – і матимете силу, бо будете свідомі, що ви є минущі, і вмітимете все віддавати Богові. І тому не забувайте: Я ваша Мати й люблю вас. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик» (Із Церковним погодженням).
1. «Радійте разом зі Мною, бо Всевишній дозволив Мені бути з вами, щоб вести вас до Нього, Який є Дорога, Правда і Життя».
Мені здається, що ми легко не помічаємо слів Богородиці у посланнях. Якщо це так, то це ганьба, велике упущення, але також знак, який говорить щось важливе про нас: що ми втратили свою увагу, що ми більше не помічаємо перлин перед нашими очима.
Одна з цих перлин – це радість Богородиці, про яку Вона говорить у цьому посланні. Богородиця радіє. Це є добра новина, бо коли ми згадуємо, в які бурхливі часи ми живемо, тоді ми знаємо, що є надія.
Але ще важливіше для нас дізнатися, чому Богородиця радіє. Слухаючи Її серце в цих Її словах, ми відкриваємо причини: Заради Бога і заради нас. Бог дозволив Їй прийти до нас і привести нас до Себе. З Її слів, що Бог дозволив Їй (все ще приходити до нас), ми робимо висновок, що Вона хоче приходити до нас. Вона висловила своє бажання Богові, Бог дозволяє Їй це зробити, і за це Вона дуже вдячна Йому. Від цієї вдячності в Ній вирує радість і щастя.
Зупинимося на мить на питанні: Чому Богородиця хоче, щоб ми раділи разом з Нею? Прислухаючись до Її серця, ми відкриваємо кілька причин. По-перше: Тому що любов ніколи не хоче бути самотньою, а відчуває потребу ділитися радістю з іншими. По-друге: Тому що Богородиця хоче пробудити нас від нашої сплячки, від нашої летаргії, щоб ми усвідомили дивовижний дар, дар з Небес, дар Її приходу на землю, до нас, людей, до Меджугор'я, у час, у якому ми живемо. По-третє, і, мабуть, найважливіше: Тому що Вона хоче спрямувати наш погляд на Бога, який є причиною Її радості.
Запитання: Коли ми читали чи чули ці слова Богородиці в посланні про її радість, чи зворушили вони нас? Чи викликали вони в нас радість? Чи раді ми, що Богородиця радіє, що Вона є з нами, що Вона приходить заради нас?
Якщо ми не радіємо, що ж це може означати, крім того, що в нас є стан тривоги, що це явний знак того, що ми не відчуваємо близькості Богородиці, що ми віддалилися від Її серця, охололи та стали байдужими? Бо якби ми були близькі до серця Марії, ми б раділи, так як Єлизавета, коли Вона її відвідала. Ми б запитували та з радістю дивувалися: «Звідки в нас ця благодать, що Матір Божа приходить до нас!? Яка це благодать, що Богородиця хоче, щоб я, саме я, був співробітником в поширенні миру по всьому світу!»
Богородиця відкриває нам мету свого приходу до нас: «щоб вести вас до Нього, Який є Дорога, Правда і Життя». Чи розуміємо ми причину радості Богородиці: Що може привести нас до Ісуса, Який є Дорога, Правда і Життя? Щоб зрозуміти це, уявімо собі ситуацію: Хтось загубився в джунглях, і ми знайшли його. Яку радість ми б відчули, що змогли врятувати цю людину, бо знаємо дорогу! Або якби ми зустріли в пустелі когось, хто залишився без води, а ми знаємо, де знаходиться оазис і джерело.
2. «Радійте, дітоньки, та будьте радісними й у труднощах – і матимете силу, бо будете свідомі, що ви є минущі, і вмітимете все віддавати Богові.».
«Радійте», – прямо закликає нас Богородиця. Ми ж не радіємо, чи не так? Бо якби ми раділи, Вона б нас не кликала до цього. А чому ми не радіємо? Тому що нам не вистачає матеріальних речей для життя? Чи це є причина, чому ми не радіємо? Але я знаю людей, які були радісні, але не мали багато матеріальних речей і навіть були бідні на гроші. Чи ми втратили близьку людину? Але мій дід Мар'ян був радісний, хоча втратив обох синів. Люди казали: «Ходімо до Мар'яна і трохи посміємося!»
«Будьте радісні навіть у труднощах!» У труднощах? Сьогодні суспільство каже нам: «Ви не можете бути радісними чи щасливими, якщо не насолоджуєтеся життям, якщо маєте труднощі, хрести, якщо ви проявляєте слабкості, якщо ви не досягаєте успіху, якщо ви не виглядаєте за чиїмись критеріями, якщо у вас немає багато грошей... Ви повинні забезпечити все це та багато іншого, якщо хочете бути радісними та щасливими». А Богородиця говорить нам щось, що нас звільняє, полегшує та приносить нам радість: що навіть у труднощах ми можемо бути радісними.
Ми можемо бути здивовані словами Богородиці, але послухаймо Павла, який каже про себе, що попри труднощі він завжди задоволений (що, на мою думку, також означає радісний у серці): «Я кажу це не тому, що терплю злидні, бо я навчився задовольнятись тим, що маю. Умію бути в упокоренні, умію бути і в достатку: в усьому й в усіх обставинах я звик і насичуватися, і голодувати, жити в достатках і терпіти злидні. Я можу все в тому, хто укріплює мене.» (Фил. 4:11-13).
Я також згадав свою матір, яка була задоволеною та радісною жінкою. Коли я вступав до семінарії, вона сказала мені: «Сину, якщо в житті буде лише хліб та цибуля, будь задоволений». Вона сказала мені це, бо знала з власного досвіду, що ми можемо бути задоволеними, щасливими та радісними, навіть якщо живемо скромно, якщо не маємо багато матеріальних речей чи зовнішньої безпеки.
Богородиця продовжує: «і матимете силу». У Павлі ми знаходимо світло для розуміння і цих слів Богородиці. Павло є завжди задоволений (і радісний), бо має силу. А цю силу дає йому Ісус. Ісус зміцнює його, щоб він пройшов через життя, в якому зустрічає багато перешкод, задоволений (і радісний).
Коли Павло відкрив вирішальну роль сили Христа? Після того, як він тричі благав Ісуса звільнити його від колючки в його тілі (див.: 2 Кор. 12:7-10). Ісус не вислухав його, але Павло все таки є радісний. Чому? Тому що він зрозумів, що Ісус дає йому щось набагато більше, ніж виконання одного з його прохань. І це «більше» це є Його сила: «Досить тобі Моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсиллі». Очі Павла відкрилися: найважливіше не те, щоб Ісус звільнив його від (зовнішніх) хрестів і труднощів (бо такі завжди будуть), а те, щоб Він зміцнив його зсередини, щоб Він зміцнив його дух, щоб він міг постояти за себе, коли зіткнеться з труднощами. Образно: Найважливіше для спортсмена — це тренуватися, щоб зміцнити свої м’язи та бути готовим до змагань, навіть тоді, коли він зіткнеться з перешкодою...
Пізнавши та відчувши силу Христа, Павла охоплює дивовижна радість: «Тому я насолоджуюся слабкостями, образами, труднощами, переслідуваннями, утисками заради Христа». Як це нагадує нам про Богородицю: «Радійте навіть у труднощах».
Повернімося до слів Богородиці, які йдуть далі в посланні: «бо будете свідомі, що ви є минущі, і вмітимете все віддавати Богові». Як я можу бути радісним, якщо знаю, що я є минущий? І як я тоді можу мати силу? Хіба ж мені тоді не слід сумувати? І втрачати сили? Який зв'язок між «радістю», «мати силу», «усвідомленням того, що ми є минущі» та «віддавати все Богові»?
Згадаймо висновок Павла: «Бо коли я слабкий, тоді я сильний». Коли я знаю, що я слабкий (минущий), я шукаю Бога. Коли я думаю, що я сильний, мені не потрібен Бог. Коли я слабкий (минущий), я прошу Христа дати мені сили. І тоді я своє життя, теперішнє і майбутнє, все, що маю, віддаю Богові.
Що означає «віддати все Богові»? Я щось готую. Я дуже стараюся, щоб все добре підготувати, організувати, а потім кажу: «Ісусе, я це роблю, але Ти керуєш усім! Нехай буде так, як Ти вважаєш за найкраще! Ти працюєш через мене! Я є пером в Твоїй руці». Тоді я працюю, але я відчуваю полегшення, без нервозності та напруги, без страху, бо я віддав результати своєї праці Ісусу. Я працюю, але вірю, що все буде добре, так, як має бути. І це буде краще, ніж я собі уявляв. Таким є і мій досвід.
Тепер нам легше зрозуміти висновок, який робить Павло, і який на перший погляд здається дивним і незрозумілим: «Я буду радше хвалитися своїми немощами, щоб сила Христова перебувала в мені». Це ніби я вигукую: Я готовий зустрітись з труднощами в моєму житті! Нехай будуть і слабкості! Чому? Тому що в цих ситуаціях я шукаю Христа та Його сили! Тоді, як Павло, я прошу Ісуса: Не забрати в мене якусь «колючку», труднощі та хрести, але зміцнити мій дух, мою довіру до Нього, мою любов…
Я усвідомлюю, що в житті надзвичайно важливо мати сильний дух. Найважливіше – це зміна в моєму серці, а не те, що я постійно хочу, щоб люди навколо мене змінювалися, щоб мені завжди було комфортно. Бо коли моє серце змінюється, все виглядає по-іншому. І хрести, і труднощі, і люди, і їхні вади, і успіхи, і невдачі, і те, що маю, і чого не маю…
Яка радість настає після цього! Яка радість з'являється після того, як я відчуваю, як Христос зміцнює мене зсередини, щоб я міг мати інше ставлення до труднощів, проблем, недоліків, до людей та їхніх слабкостей! Яка ж це радість, коли я молюся вранці, щоб Ісус зміцнив мою любов, щоб того дня, коли я зустрічатиму людей, мені не довелося реагувати гнівно, нервово, як раніше! Чому? Тому що маю силу! Тому що любов у мені зміцніла, тому що в мені з'явилося більше вільного «простору», і я можу по-іншому думати, бачити, реагувати...
3. «І тому не забувайте: Я ваша Мати і люблю вас».
Не забувайте – ми забули про Неї, чи не так? Якщо ми живемо в парафії Меджугор'я або коли ми в'їзджаємо в Меджугор'я і бачимо парафіяльну церкву чи Гору Об'явлення та Кріжевац здалеку, що ми відчуваємо? Або якщо ми живемо далі від Меджугор'я і чуємо слово «Меджугор'є», що ми відчуваємо всередині? Що Богородиця з'являється? Що вона кличе мене до навернення...? Що вона є Матір'ю, яка любить мене?
Якщо ми цього не відчуваємо, висновок очевидний: ми звикли, заснули, стали нечутливими, сліпими та глухими. Ми забули про Матір, яка так сильно любить нас (тебе), що приходить до нас, щоб вивести нас з джунглів, у яких ми заблукали, щоб показати нам джерело, бо ми спраглі, незважаючи на все, що маємо. Благодать тече поруч із нами, а ми залишаємося спраглими. Ми працюємо й працюємо, і що отримуємо? Ми отримуємо горіх, але залишаємося голодними, бо не знаємо, як його відкрити і не знаємо, що всередині є їжа! Який смуток! Яка користь нам від всього, якщо наша душа не є радісна!
Нарешті, згадаймо того, хто, незважаючи ні на що, справді ні на що, ніколи не забував про Матір. Його думка є така: Коли людина відчуває Божу любов, вона стрибає від радості. І цією радістю поділиться з іншими:
«Любов, яка любить тебе, дається безумовно. Вона нічого від тебе не вимагає, окрім того, щоб ти дозволив їй любити тебе. Не дозволь, щоб тебе втомлювала людська обмежена та умовна любов, а стрибай від радості та співай. Ця любов не чекає, поки ти вдосконалишся, щоб вона могла любити тебе, але вона любить тебе, щоб ти міг вдосконалюватися та продовжувати зростати до тієї повноти, якої прагне твоє серце. Люди, окрім матері, зазвичай чекають, щоб ти був тим, ким вони хочуть тебе бачити, щоб вони могли любити тебе. Тут є не так! Як тільки ти відкриєшся цій любові, люди навколо тебе будуть щасливими, радісними, мирними, життєздатними. Молися, щоб ти міг сказати кожній людині та показати це: щоб кожен стрибав від радості, бо ти його любиш». (Отець Славко Барбарич)
Прихили своє серце до слів Богородиці з цього послання: «Я є ваша Мати і люблю вас». Що ти відчуваєш усередині, читаючи ці слова? Можливо, ти відчуваєш биття серця Богородиці, і ти також стрибаєш від радості…
Повернутися назад